Репертуарний збірник (На допомогу художній самодіяльності 3-1960)

Р.Віккерс, А. Каневський

НОВА ДОМРОБІТНИЦЯ (Скетч)

На сцені — Він.   У руках тримає телеграму.

Він. Так!.. Цього ще не вистачало! (Читає телеграму). «Сьогодні приїжджаю, цілую, ваша Настя...» Ну, от: Настя!.. Драстуйте!.. Добре, якби хоч родичка, а то двоюрідна племінниця, та й то по лінії дружини... І чого їй у колгоспі не сидиться!.. Тепер почнеться: «Де те? Чому це? Як туди? Куди, звідки?.. Це грубка?.. Ні, холодильник... А це теж холодильник?.. Ні, грубка... Селючка! Возися з нею, пояснюй, а користі ніякої!.. А, втім, чому ніякої?.. (Щось обдумує.) Ідея!.. Дружина третій місяць гасає по Києву, шукає домробітницю, й безрезультатно. Адже в наш час легше відшукати Снігову людину! А тут, розумієте, сама приїхала!.. От буде сюрприз для дружини!.. Головне, щоб ніхто не перехопив... О, дзвонять... Вона. (Голосно.) Зайдіть! (Заходить вона.) Ви, мабуть, Настя?

Вона. Вірно. Я — Настя.

Він. Ну, драстуй! А мене звуть Миколою Артемовичем. Дуже радий!

Вона. А де тітка Параска?

Він. Яка тітка Параска?.. Ах Поліна Георгіївна?

Вона. Та вони ж.

Він (убік, з усмішкою). Тітка Параска!.. Ну-ну! (Їй.) Вона зайнята, скоро прийде. А ти не соромся, присаджуйся... Отак. Надовго до нас?

Вона. Та днів на десять.

Він. О, чого так мало?.. Залишайся назавжди.

Вона. Що ви! Та в колгоспі на мене робота чекає!

Він. Що там за робота? Хіба молодій дівчині місце в колгоспі? Залишайся в нас: зварила обід, помила посуд, збігала в магазин — і весь день вільна. А спатимеш на кухні: тепло, затишно. Квартира в мене — перший сорт. Тільки за чистотою треба пильно стежити: це тобі не корівник.

Вона. Це вірно. Якби в мене в корівнику стільки пилюки було, мене давно з ферми прогнали б.

Він. Отже, й тут стежитимеш за порядком. Попрацюєш, відпочивай. Усе до твоїх послуг. От бачиш: телевізор КВН, перший випуск! У вас у селі такі є?

Вона. Нема...

Він. Тожто...

Вона. У нас таких нема, тепер у кожного в хаті одні «Темпи» та «Рекорди».

Він. Все одно: село — селом!.. Залишайся. Добре працюватимеш — Поліна Георгіївна подарує тобі ну... (Шукає очима.) оцю хусточку. (Показує.) Краса яка! Останній крик моди!.. Париж!.. Бачиш? (Читає.) «Деражне!..»

Вона. Та яке це «Де-ражне»? Це Деражня, наше село. Ще в минулому році, коли в нас була французька делегація, їм дуже сподобалися ці хустки. От вони й перейняли моду. В нас цього Парижу повний сільмаг. (Спохватилась.) А коли ж тітка Параска прийдуть?

Він. Поліна Георгіївна?.. Не знаю, душко. Вона кожні три дні бігає в перукарню завиватися. Місто є місто!

Вона. Ой, лишенько. Та нехай вони до нашого колгоспу приїздять! Їм наш Филимон на півроку хімічний перманент зробить.

Він. У вас є перукар?

Вона. Є! Він раніше овець стриг. А от хімічної завивки скотина не витримала. Довелося перекинути його до перукарні: жінки заради краси все витерплять...

Він (здивовано). Значить і перукар у вас є?.. Хі... Ну все одно! Залишайся й почувай себе, як дома.

Вона. Спасибі, але я не можу. На мене чекають.

Він. Та хто там тебе може чекати!.. Подруга?

Вона. Ні, не подруга.

Він. А хто ж, мабуть хлопець.

Вона. Та ні, й не парубок... Це по роботі.

Він. По роботі? (Вбік.) Перехопили! Так я й знав! (До неї.) Ти, Насте, це кинь, приїхала до нас, тут і залишайся.

Вона. Не можу, на мене чекають!

Він. Та хто ж тебе чекає?..

Вона. Та засідання ж...

Він. Яке засідання?

Вона. Верховної Ради...

Він. Вер... Вер... (Поперхнувся.) Ти що?

Вона. Сьогодні ж сесія починається, а я — депутат. Так що ви пробачте, я побіжу. Просили не затримуватись...

Він (став струнко). Дозвольте звернутися? Які будуть вказівки тітці Парасці?

Вона. Та які там «вказівки». Я ще після сесії забіжу...

Він. Забіжіть! Дуже раді будемо. Кухня в нас тепла, затишна. Ми з Параскою там переночуємо. (Співа). «Вийшли ми всі із народу!»
Make your own free website on Tripod.com