Репертуарний збірник (На допомогу художній самодіяльності 3-1960)
Р.Віккерс, А. Каневський
На сцені — Він. У руках тримає телеграму.
Він. Так!.. Цього ще не вистачало! (Читає телеграму). «Сьогодні приїжджаю, цілую, ваша Настя...» Ну, от: Настя!.. Драстуйте!.. Добре, якби хоч родичка, а то двоюрідна племінниця, та й то по лінії дружини... І чого їй у колгоспі не сидиться!.. Тепер почнеться: «Де те? Чому це? Як туди? Куди, звідки?.. Це грубка?.. Ні, холодильник... А це теж холодильник?.. Ні, грубка... Селючка! Возися з нею, пояснюй, а користі ніякої!.. А, втім, чому ніякої?.. (Щось обдумує.) Ідея!.. Дружина третій місяць гасає по Києву, шукає домробітницю, й безрезультатно. Адже в наш час легше відшукати Снігову людину! А тут, розумієте, сама приїхала!.. От буде сюрприз для дружини!.. Головне, щоб ніхто не перехопив... О, дзвонять... Вона. (Голосно.) Зайдіть! (Заходить вона.) Ви, мабуть, Настя? Вона. Вірно. Я — Настя. Він. Ну, драстуй! А мене звуть Миколою Артемовичем. Дуже радий! Вона. А де тітка Параска? Він. Яка тітка Параска?.. Ах Поліна Георгіївна? Вона. Та вони ж. Він (убік, з усмішкою). Тітка Параска!.. Ну-ну! (Їй.) Вона зайнята, скоро прийде. А ти не соромся, присаджуйся... Отак. Надовго до нас? Вона. Та днів на десять. Він. О, чого так мало?.. Залишайся назавжди. Вона. Що ви! Та в колгоспі на мене робота чекає! Він. Що там за робота? Хіба молодій дівчині місце в колгоспі? Залишайся в нас: зварила обід, помила посуд, збігала в магазин — і весь день вільна. А спатимеш на кухні: тепло, затишно. Квартира в мене — перший сорт. Тільки за чистотою треба пильно стежити: це тобі не корівник. Вона. Це вірно. Якби в мене в корівнику стільки пилюки було, мене давно з ферми прогнали б. Він. Отже, й тут стежитимеш за порядком. Попрацюєш, відпочивай. Усе до твоїх послуг. От бачиш: телевізор КВН, перший випуск! У вас у селі такі є? Вона. Нема... Він. Тожто... Вона. У нас таких нема, тепер у кожного в хаті одні «Темпи» та «Рекорди». Він. Все одно: село — селом!.. Залишайся. Добре працюватимеш — Поліна Георгіївна подарує тобі ну... (Шукає очима.) оцю хусточку. (Показує.) Краса яка! Останній крик моди!.. Париж!.. Бачиш? (Читає.) «Деражне!..» Вона. Та яке це «Де-ражне»? Це Деражня, наше село. Ще в минулому році, коли в нас була французька делегація, їм дуже сподобалися ці хустки. От вони й перейняли моду. В нас цього Парижу повний сільмаг. (Спохватилась.) А коли ж тітка Параска прийдуть? Він. Поліна Георгіївна?.. Не знаю, душко. Вона кожні три дні бігає в перукарню завиватися. Місто є місто! Вона. Ой, лишенько. Та нехай вони до нашого колгоспу приїздять! Їм наш Филимон на півроку хімічний перманент зробить. Він. У вас є перукар? Вона. Є! Він раніше овець стриг. А от хімічної завивки скотина не витримала. Довелося перекинути його до перукарні: жінки заради краси все витерплять... Він (здивовано). Значить і перукар у вас є?.. Хі... Ну все одно! Залишайся й почувай себе, як дома. Вона. Спасибі, але я не можу. На мене чекають. Він. Та хто там тебе може чекати!.. Подруга? Вона. Ні, не подруга. Він. А хто ж, мабуть хлопець. Вона. Та ні, й не парубок... Це по роботі. Він. По роботі? (Вбік.) Перехопили! Так я й знав! (До неї.) Ти, Насте, це кинь, приїхала до нас, тут і залишайся. Вона. Не можу, на мене чекають! Він. Та хто ж тебе чекає?.. Вона. Та засідання ж... Він. Яке засідання? Вона. Верховної Ради... Він. Вер... Вер... (Поперхнувся.) Ти що? Вона. Сьогодні ж сесія починається, а я — депутат. Так що ви пробачте, я побіжу. Просили не затримуватись... Він (став струнко). Дозвольте звернутися? Які будуть вказівки тітці Парасці? Вона. Та які там «вказівки». Я ще після сесії забіжу... Він. Забіжіть! Дуже раді будемо. Кухня в нас тепла, затишна. Ми з Параскою там переночуємо. (Співа). «Вийшли ми всі із народу!» |