Р. ВІКЕРС, О. КАНЕВСЬКИЙ

УДАВИ I КРОЛИКИ /КОРИЧНЕВИЙ ФЕНIКС/
/П'єса на двi дiї/

24.02.1970

ДIЙОВI ОСОБИ

ХУГО, господар вiлли, сiмдесят рокiв.

ХIЛЬДА, його дружина, шiстдесят рокiв.

ВАЛЬТЕР, їхнiй син, двадцять рокiв.

МАРТА, їхня дочка, двадцять шiсть рокiв.

КАРЛ, брат Хiльди, п'ятдесят рокiв.

ЕЛЬЗА, служниця, двадцять шiсть рокiв.

ЧЕЗАРЕ, наречений Марти, двадцять вiсiм рокiв.

ЛIКАР, шiстьдесят рокiв.

Дiя п'єси вiдбувається в нашi днi, у великий вiтальнi двоповерхової вiлли.

ДIЯ ПЕРША

Пролог

ХОР /перед завiсою/.

Картина перша

Ранок. За вiкнами мальовнича океанська затока. Хiльда з Ельзою готують стiл до снiданку.

ХIЛЬДА. Звичайно ми снiдаємо тут: ранком у їдальнi нестерпне сонце. Прибирати ви почнете пiсля снiданку. В його кабiнетi ви не повиннi торкатися до паперiв i книжок - вiн цього не терпить. Потiм допоможете на кухнi. Ми не тримаємо зайвих людей - тiльки ви i куховарка... I не надумайте когось сюди запрошувати.

ЕЛЬЗА. Мене попереджали, фрау Хiльдо.

ХІЛЬДА. Він не виностть сторонніх. У нас дружня родина і нам більше ніхто не потрібний. Тут сидять діти, а тут Карл. Це мій брат, він вас наймав. Карл править господарством, а у пана Хуго є важливіші справи. Це його чашка. Не приведи боже вам її розбити!

ЕЛЬЗА. Що ви, фрау!

ХІЛЬДА. Як ви спали?

ЕЛЬЗА. Дякую, фрау.

ХІЛЬДА. Тепер поставте сюди цю квітку. Скажіть, у вас є наречений? Чи коханець?

ЕЛЬЗА. У мене нікого немає.

ХІЛЬДА. Це добре. Виходить, вам нема куди відлучатися.

ЕЛЬЗА. Тільки до церкви.

ХІЛЬДА. Ми ходитимемо туди разом.

ЕЛЬЗА. Дякую, фрау.

ХІЛЬДА. Всі ваші рекомендації я прочитала, але якщо ви подасте йому пересмажені грінки, нам доведеться розлучитися.

ЕЛЬЗА. Я старатимусь, фрау.

З'являється Хуго.

ХУГО. Ку-ку-рі-ку!

ХІЛЬДА /до Ельзи/. Це означає, що він хороше відпочив. Доброго ранку, Хуго!

ХУГО /оглядаючи Ельзу/. Це що?

ХІЛЬДА. Карл же казав учора, що ми наймаємо нову прислугу.

ХУГО. Так? А нам як бути, він не казав? Ні? Чого ж ти мовчиш?

ХІЛЬДА. Я розумію твій настрій. Сьогодні такий день.

ХУГО. Так. Якщо нема вітру, я можу чудово викупатися в затоці.

ХІЛЬДА. Сьогодні наш день, любий. Двадцять дев'яте квітня.

ХУГО. Вірно. У мене записано. Роковини шлюбу. Родинне свято. Спогади й подарунки. Парад-алле!

ХІЛЬДА. Ви можете йти, Ельзо.

ХУГО. В неї довгі вуха.

ХІЛЬДА /до Ельзи/. Ідіть-но!

ЕЛЬЗА. Дякую, фрау. /Виходить/.

ХІЛЬДА. Хуго, милий, її привів Карл. Адже я до цього непричетна.

ХУГО. Певна річ. Вітру, здається, немає. Я йду купатися.

ХІЛЬДА. Ні в якому разі! Ти застудишся!

ХУГО. Дурниці!

Входить Марта.

МАРТА. Він вилітає в Європу. Вам зрозуміло?

ХІЛЬДА. Так, це дуже сумно. Поцілуй батька.

МАРТА. Він вилетить, а я лишуся з носом.

ХУГО. А Вальтер ще спить... Хр-р... Хр-р...

ХІЛЬДА. Марто, дівчинко, заспокойся!

ХУГО. Отже вирішено! Я йду в океан. Назустріч хвилям.

ХІЛЬДА. Боже мій, але ж вночі було так холодно...

МАРТА. Кожний думає лише про себе.

ХУГО. Він - італьяшка. Паршивий італьяшка. Тарган.

МАРТА. А ти його бачив?

ХУГО. І не хочу. Фу! Нікчемний тарган. Хай сидить у себе в Італії!.. Я пішов у затоку.

ХІЛЬДА. Якщо ти вирішив... Тільки, благаю тебе, будь обережним.

Хуго виходить.

МАРТА. Ох і нап`юся сьогодні!

ХІЛЬДА. Прошу тебе, не впадай у відчай. Ну, хочеш, я поговорю з Карлом? Якщо не можна відпустити тебе, спробуємо запросити Чезаре сюди...

МАРТА. Чорта лисого! Вони на це не підуть.

ХІЛЬДА. Чому ж? Адже взяли ми нову служницю.

Входить Карл. Цілує Хільді руку.

КАРЛ. Доброго ранку, сестронько! /До Марти/. І ти тут?

ХІЛЬДА. Доброго ранку, Карле! Який шикарний вигляд у тебе сьогодні! /До Марти/. Ходи, займися своїм туалетом. Йди, йди... /Після того, як Марта вийшла/. Карле, їй дуже важко, ти ж розумієш. Як ти влучно сказав якось: час працює на нас. Бачиш, я не забула. Але ж він працює проти неї. Роки минають - вона сама. Цей хлопчина захопився нею. Вона теж закохана. Ми можемо не визнати цього зв`язку. Але чому б спочатку не запросити його сюди, не подивитись на нього? Я переконала тебе, Карле?

Входить Хуго.

КАРЛ /до нього/. Яка вода в затоці, наш славний нібелунг?

ХУГО. Лізти в цей холодильник? Хіба я з глузду з`їхав? Я помився у ванні.

ХІЛЬДА /до Карла/. Так що ж з Мартою, мій друже?

Входить Ельза з квітами.

ЕЛЬЗА. Доброго ранку, герр Карл.

КАРЛ. Бачу, ви вже обвиклися тут. Поздоровляю.

ЕЛЬЗА. Дякую вас. /Ставить квіти, виходить/.

ХУГО. Мені це не подобається. Навіщо ти впустив у дім нову дівку?

КАРЛ. Так вирішили зверху.

ХІЛЬДА. Ми дуже звикли до Берти.

ХУГО. Замовкни! Ти ж дурна гуска! Їм там видніше. Мене цікавить інше: як зараз себе поводити?

КАРЛ. Зачекай п`ять хвилин, я все поясню.

ХУГО. Я хочу їсти.

Бере з столу бутерброд. Їсть. Входить Вальтер/.

ВАЛЬТЕР. Доброго ранку.

КАРЛ. Де ти був уночі?

ВАЛЬТЕР. Лікар Гюнтер їхав до столиці по медикаменти. Я його проводжав.

КАРЛ. Всю ніч?

ХУГО. Напилися, мабуть, до нестями.

ВАЛЬТЕР. Ні, ми бесідували.

КАРЛ. Про що?

ВАЛЬТЕР. Хіба нема про що поговорити з розумною людиною.

Входить Ельза, ставить щось на стіл.

ХІЛЬДА. Ти міг бесідувати і з батьком.

ВАЛЬТЕР. А чого розумного можна почути від папуги?

ХУГО. Що?!

КАРЛ /дає Вальтеру ляпаса/. З батьком належить бути чемнішим.

Ельза виходить.

ХІЛЬДА. Карле! Як можна?! Хлопчик може тебе невірно зрозуміти!

ВАЛЬТЕР /приховуючи злість/. Я все зрозумів, мамо. Поздоровляю вас із святом.

Входить Марта.

МАРТА /до Хільди/. Ну, що? /Хільда розводить руки/. А я й не сподівалася.

ХУГО. Облиште ваше шепотіння. Всі до столу.

Всі сідають.

КАРЛ. Я з великою радістю повідомляю, що сьогодні в нас особливий день...

ХУГО. Все це нам відомо...

КАРЛ. Не все, друзі мої, не все... Наше керівництво вирішило перейти до нового, найважливішого етапу роботи. Настав час ламати декорації. Мені доручено в останній раз перевірити вашу готовність. Не знаю, чи можливий більший подарунок до роковин вашого шлюбу... До речі, Вальтере, де твій подарунок батькам?

ВАЛЬТЕР. Я забув про нього.

КАРЛ. Ти неуважний, мій хлопчику.

ХУГО. А нова служниця - це?..

КАРЛ. Вона наш перший глядач... І не останній, дасть бог...

ХУГО. Викладатися перед цією комашкою?

КАРЛ. Не кажи. Вона - дочка офіцера, побожна, прислужувала в кращих домах, має відмінні рекомендації, прекрасний представник твоєї майбутньої аудиторії.

ХІЛЬДА. Чи не зарано, Карле? Не зарано?

ВАЛЬТЕР. Чи не запізно?

КАРЛ. Обидва запитання серьозні. От і дайте на них відповідь.

ХУГО. Я готовий.

КАРЛ. Тоді, хай все погане відійде геть! /Дзвенить у дзвоник/.

Після слів "хай все погане відійде геть", як за умовним сигналом, всі випростались, зосередились. Хуго зняв перуку - під нею виявилася лиса голова з рідким сивим волоссям. Карл підвівся. Увійшла Ельза, завезла столика з закусками.

ХУГО /до Карла/. Сідайте, друже мій.

КАРЛ. Дозвольте мені стояти.

ХІЛЬДА. Але ж ви маже член нашої родини.

КАРЛ. Навіть стояти тут - честь, на яку я не маю права.

ХУГО. Маєш. Сідай!

КАРЛ /сідаючи/. Ви перебільшуєте мої заслуги.

ХУГО. Вогняний град. Зенітки. І він вів літака. /Вказує на Карла величним жестом/. Кращий ас рейха.

ВАЛЬТЕР. І багато червоних ви тоді відправили на той світ?

ХІЛЬДА /до Хуго/. Я поклала тобі моркву.

КАРЛ. Я збив двох росіян і трьох американців, герр Вальтер.

ХУГО. Прожектори, пекло. Він ризикував життям, рятуючи нас.

Ельза на мить застигла біля столу.

КАРЛ. Сміливіше, Ельзо! /До Хуго/. Пробачте, я перервав...

ХУГО. Зрада і вірність, мужність і запроданство... О, скільки я пережив у ті дні! Все святе летіло у прірву! Честь, ідеали, батьківщина - все у прірву! Кожний рятував своє жалюгідне життя і ніхто не думав про моє...

Ельза виходить, Вальтер проводжає її поглядом.

КАРЛ /помітивши це/. Фігурка краща, ніж у Берти, чи не так? На твоєму місці я б не ловив гав.

ХІЛЬДА. Облиш, Карле! Вона ж - поганенька.

КАРЛ. Саме поганенькі - найвідданіші жінки...

ХІЛЬДА. Хіба вродоиві жінки не можуть бути відданими?

МАРТА. Не суперечте йому, він у цих справах також ас.

Ельза входить.

ХУГО: ...Коли ця наволоч торгувалася з росіянами і американцями... Коли вони міркували, кому вигідніше продати себе, - Єва прилетіла до мене з Берхофа. /До Хільди/. Ти кинула все! Ти не дрижала за свою шкіру!

ХІЛЬДА. Тільки за тебе, Аді. Тільки за тебе...

ХУГО. ...Щоб сконати разом зі мною. І я винагородив її за страждання, за героїзм, за вірність. У палаючому місті, під гуркіт ворожих гармат, на порозі смерті, я нарік її своєю дружиною.

ВАЛЬТЕР. Як це романтично!

ХІЛЬДА. Сучасній молоді цього не зрозуміти.

ХУГО. Діти повинні знати все. І наші діти, і діти тих солдат, котрі полягли, не зрадивши мене...

ХІЛЬДА. Марто, чому не їси?

МАРТА. Відчепися, мамо, я їм.

ХІЛЬДА. Але я бачу: ти ні до чого не торкнулася.

ХУГО. Я чекав на смерть. І якби не провидіння... Воно наказало мені: живи! Мисли! Страждай! І чекай свого часу!

ХІЛЬДА /до Ельзи/. А де ж вершки?

Ельза мовчить.

КАРЛ. Ви забули про вершки.

ХУГО. Чого ж ти стоїш? Іди!

Ельза виходить.

КАРЛ. Чому не їсть Марта?

МАРТА. Мені це все остогидло. І їжа, і ваша балаканина!

ВАЛЬТЕР /до Карла/. А чому ти їй не даси ляпаса?

КАРЛ. Дівчата потребують іншого підходу.

ХУГО. Дурна!

ХІЛЬДА. Марто, дівчинко, візьми себе в руки!

МАРТА /до Хуго/. Що ти сказав?

ХУГО. Дурна паскудо!

МАРТА. Я - паскуда? А ви? Я тричі не приходила до нього на побачення. Тричі брехала. А сьогодні він вилітає. Він подумає, що мені на нього плювати. Що ви верзете про честь, про вірність?! Що ви верзете?! Ви мені набридли! Ви всі мені остогидли! /Схлипує/.

ХІЛЬДА. Ельзо, води!

ХУГО /до Карла/. Не треба було пускати її до міста. Вона б із ним не знюхалася.

КАРЛ. Я б не пускав, якби не було на те вказівки. До речі, на відміну від Вальтера, вона завжди поверталася вчасно.

Ельза приносить воду.

ХІЛЬДА /до Марти/. Ходімо, дівчинко!

МАРТА. Я не хочу жити з вами! Я хочу вмерти!

КАРЛ. Мені здається, їй краще залишитись тут.

МАРТА. Що, злякався?.. От візьму й повішуся! І поламаю всі ваші розрахунки. Я вам піднесу подаруночок - себе в труні!

КАРЛ. Ви вільні, Ельзо. /Ельза виходить/. Де зупинився цей хлопець?

МАРТА. Так я тобі й сказала.

КАРЛ. От і даремно. Твій батько вирішив запросити його на обід.

ХУГО. Від них страшенно смердить, від цих італьяшок!

КАРЛ. Ви вирішили запросити його. Адже так?

ХУГО. Звичайно.

ХІЛЬДА /до Марти/. Я ж тобі казала, все буде добре.

ХУГО. Хай ця соплячка не вважає, що я їй ворог.

МАРТА /до Карла/. Ти не брешеш? Він буде тут?

ХУГО. Я ж сказав. У мене слово - закон.

МАРТА /до Карла/. Він може прийти?

КАРЛ. Хай буде так.

ХУГО. Здрастуйте, сеньоре тарган! Які у вас чудові тарганячі вусики!

МАРТА. Спасибі, Карле. /Цілує йому руку/.

КАРЛ. Облиш. /Входить Ельза/. Хай все погане відійде геть. А ось і вершки.

ХУГО. Мені першому!

МАРТА. Дайте і мені.

ХІЛЬДА. Що ти скажеш про грінки, Адольфе?

ХУГО. Вони чудові. Все чудово. Цей день має бути радісним. Геть усякий смуток! До всіх чортів! Вони розвіяли наш попіл над землею, а ми відродимося з попелу, наче Фенікс. Чудесний птах Фенікс! Ми їх обдурили. Весь світ! Згоріли лише олов`яний солдатик з копією моєї щелепи і повія з берлінської тюрми, жалюгідна подоба Єви. А ми живі! На страх ворогам. На радість друзям. /До Карла/. Чи є телеграми від Мартіна?

КАРЛ. Він п`є за ваше здоров`я, мій фюрер!

ВАЛЬТЕР. Цікаво, скільки років Борману?

ХУГО. Скільки б не було, він здатний покласти тебе на лопатки. Я вірно кажу, Карле?

КАРЛ. І ще трьох, таких як він, мій фюрер!

ХУГО. Сніданок був відмінним. Я піщов працювати.

ХІЛЬДА. Сьогодні ти міг би і відпочити.

ХУГО. Час не жде. /Напинає на голову перуку. Виходить/.

ХІЛЬДА /до Марти/. Треба прибратись... Що ти одягнеш до обіду?

Виходять. Залишаються Вальтер і Ельза, яка прибира посуд.

ЕЛЬЗА. Змочити серветку? Прикладіть - і все минеться.

ВАЛЬТЕР. Таке не минається. Дарма! Я йому ще поверну.

ЕЛЬЗА. Ви погарячкували, не можна так розмовляти з батьком.

ВАЛЬТЕР. Я б охоче осиротів.

ЕЛЬЗА. Не слід так жартувати. Я з трьох років сирота.

Входить Карл.

КАРЛ /до Вальтера/. Візьми триста монет. Купиш подарунок і вернешся до обіду.

ВАЛЬТЕР. Слухаюсь, герр штурмбанфюрер! Ви наказали, щоб мені дали машину і пропустили через пости?

КАРЛ. Авжеж.

Вальтер виходить.

КАРЛ /порається біля радіоприймача. До Ельзи/. Смішна сімейка, чи не так?

ЕЛЬЗА. Так, герр Карл.

КАРЛ. Вірніше, страшнувата?

ЕЛЬЗА. Не знаю.

КАРЛ. Адже дечого ти просто не чекала?

ЕЛЬЗА. Так, герр Карл.

КАРЛ. Але ти обіцяла мені не дивуватися нічому.

ЕЛЬЗА. Я нічому і не дивуюсь.

КАРЛ. Дивно. Виходить, ти дурна?

ЕЛЬЗА. Є речі, котрі викликають не лише подив.

КАРЛ. А що саме?

ЕЛЬЗА. Радість.

КАРЛ. Гм... Ти не дурна, якщо не брешеш. Ну, продовжуй!

ЕЛЬЗА. Я все сказала.

КАРЛ. Тоді на все добре!

ЕЛЬЗА. Дякую, герр Карл.

Він виходить. З приймача ллється сентиментальна мелодія. Ельза повільно прибирає посуд.

Затемнення.

ХОР.

Картина друга

За сценою дзвін посуду, гомін, сміх - закінчується святковий обід. Марта, схвильована, вбігає до вітальні, падає у фотель, плаче. Входить Карл.

КАРЛ. Чому дівчинка плаче? Хто її образив?

МАРТА. Здається мені дуже повезло, Карле.

КАРЛ. Ти цього певна?

МАРТА.Вперше в житті повезло.

За сценою сміх Чезаре.

КАРЛ. До чого ж тут сльози?

МАРТА. І, мабуть, востаннє в житті. Адже ви од мене не відчепитесь.

З-за сцени долинає спів Хільди.

КАРЛ. А у Хільди непоганий голос, вірно?

МАРТА. І ти мене просто так не пустиш.

З`являється Ельза.

ЕЛЬЗА /відповідаючи на погляд Карла/. Я приберу зі столу. /Проходить до їдальні/.

КАРЛ /неуважно/. Так, так. /До Марти/. Бажаєш знати мою думку? Якщо в тебе це настільки серьозно, можна все обміркувати. Чому дочка Гітлера не може бути заміжньою? Тільки не поспішай мені дякувати - невідомо, як це сприймуть у центрі.

Увіходить Хуго, обіймаючи Чезаре.

ЧЕЗАРЕ /продовжуючи розмову/. Мій батько вважає так само.

ХУГО. Всі італійці - молодці! Сонце, вино, макарони! Пахощі півдня!

КАРЛ /до Чезаре/. Марта казала, що ваші батьки - поважні люди.

ЧЕЗАРЕ. Моя мама - найосвіченіша жінка в місті. Вісім іноземних мов, фортепіано, власні коні...

ХУГО. Істинна римлянка.

КАРЛ. А ваш батько?

ЧЕЗАРЕ. Також аристократ. Звичайно, мільон забобонів, але прекрасний старик. /До Хуго/. Ви б із ним зійшлися.

ХУГО. Він грає в покер?

ЧЕЗАРЕ. Краще за всіх у місті. Але, мені здається, вас би він не переграв.

МАРТА /до Чезаре/. Ти б присів.

ХУГО. Сідайте тут, бо там протягне.

МАРТА. Я скажу, щоб Ельза принесла вино сюди.

КАРЛ. Дуже цікаво те, що ви розповідаєте.

ЧЕЗАРЕ. Батьки мами, мій дідусь з бабусею, ні за що в світі не хотіли віддавати її заміж. Мамі було тільки п`ятнадцять і вони її шалено любили.

КАРЛ. І він викрав її?

ЧЕЗАРЕ. Так! Вночі по драбині забрався на дах замка і спустився димарем в її кімнату. Звичайно, вона чекала на нього...

МАРТА /до Карла/. Хіба він не симпатяга?

ХІЛЬДА /увіходить/. Я нічого не чула. Повторіть...

КАРЛ. Я тобі розповім потім. /До Чезаре/. А далі? Що було далі?

ЧЕЗАРЕ. Потім погоня, сільська церква... І старі лишилися в дурнях.

КАРЛ. Оригінальний сюжет для кіно.

ЧЕЗАРЕ. Тепер в тому замку будемо жити ми.

Ельза приносить вино.

ХІЛЬДА. Вип`ємо за кохання!

ЧЕЗАРЕ /до Хуго/. А нам обов`язково чекати цілий місяць?

ХІЛЬДА /сміючись/. Який він нетерплячий!

ХУГО /п`є/. За кохання! І я був молодим. Правда, я не народився аристократом і не викрадав наречену. Ким я був? Студентом-голодранцем. Ким була Хільда? Сиротою на побігеньках.

ХІЛЬДА. У мене були косички з білими бантиками. Ось такі!

КАРЛ. Коли сестра вийшла заміж, мені сповнилося вісім років. Вони виплекали мене.

ХУГО. А наше весілля?! Друзі-студенти піднесли нам ліжко з мідними кульками.

ХІЛЬДА. О, ці кульки, Аді! І ця пружина! /Сміється. Ельза хоче вийти/.

КАРЛ. Залиштеся, Ельзо. Вас це, напевно, цікавить.

ХІЛЬДА. А потім ми танцювали вальс. /Наспівує/.

ХУГО. Ми починали знуля. І домоглися багато чого. Людина може досягти всього. Треба тільки забажати. Я знав одного дресирувальника, який навчив кролика їсти удавів. Так, так. Бідолаха-кролик! Він дрижав від страху, але їв. Пожирав від голови до кінчика хвоста!

ЧЕЗАРЕ. Дивна історія! Я щасливий, що познайомився з вами! /П`є/.

МАРТА. Ельзо, не наливайте мамі, в неї запаморочиться голова.

ХІЛЬДА. Вона в мене давно паморочиться. /П`є/.

КАРЛ. В Мілані жив чоловік на прізвище Парнеллі.

ЧЕЗАРЕ. Тепер його нема. Але його синок - така ж сама мерзота, що й він...

КАРЛ. Чим же він вам не до вподоби?

ЧЕЗАРЕ. Він - фашист і водиться з такими ж.

КАРЛ. Що ви кажете?

ЧЕЗАРЕ. Напрочуд зухвалі типи. Правда, ми їм зламали роги.

КАРЛ. Цікаво, яким чином?

ЧЕЗАРЕ. Ми поставили вимогу: вивести їх з правління. Дирекція відповіла - ні. Тоді ми оголосили страйк. Та це легко мовити. А сидіти три місяці без гроша... І потім: чим платити за житло?

КАРЛ. І вам довелося переїхати до свого замка?

МАРТА. Коли вилітає твій літак?

ЧЕЗАРЕ. Через дві години.

КАРЛю Чому ж ви не продовжуєте? Ви перемогли, звичайно?

ЧЕЗАРЕ. Ні, але ми влаштували їм маленький Сталінград. А портрети - дуче і фюрера - втоптали в багно. Чобітьми по пиках. Всією колоною!

Увіходить Вальтер, у дверях зустрічає Ельзу.

ВАЛЬТЕР. Здається, я спізнився?

ЕЛЬЗА. Так, тут дуже весело.

ВАЛЬТЕР. Потримайте. /Подає їй клітку, накриту тканиною. Знімає з себе плащ, непомітно опускає в кишеню Ельзи якийсь пакетик/. Дякую. /Забирає клітку, передає їй плащ/.

ХІЛЬДА. А ось і Вальтер!

ВАЛЬТЕР. Добрий день!

ХІЛЬДА. Що ти приніс, шалапуте?

ВАЛЬТЕР. Скромний подарунок. /Скидає тканину з клітки. Там - строкатий птах/.

ХУГО. Папуга? Це що, натяк?

ВАЛЬТЕР. Ні в якому разі. Просто не міг вигадати кращого.

ХІЛЬДА. А мені подобається. Тільки йому буде нудно самому. Треба знайти йому подружку.

КАРЛ. Вальтер, знайомся. Це Чезаре.

ВАЛЬТЕР /подаючи руку Чезаре/. Багато про вас чув.

МАРТА /до Чезаре/. Тобі вже час.

КАРЛ. Ще прірва часу. Ми підкинемо вас машиною. Вальтере, ми перервали розповідь гостя на дуже цікавому місці.

ЧЕЗАРЕ. Вас це цікавить?

КАРЛ. Ще б пак!

ЧЕЗАРЕ. На чому ж я зупинився?

МАРТА. Ми говорили про кохання, про весілля...

КАРЛ. Ви розповідали про те, як влаштували страйк, як провчили фашистів...

ВАЛЬТЕР /до Чезаре/. Ти - комуніст?

ЧЕЗАРЕ. Я цього не казав.

ВАЛЬТЕР. Це і так зрозуміло.

МАРТА. А що, хіба обов`язково бути комуністом, або фашистом? А просто люди...

ВАЛЬТЕР. Люди - натовп. Вони робитимуть те, що їх примусять. Ми або вони.

ЧЕЗАРЕ. В будь-якому натовпі знайдуться хлопці, щоб скрутити вам руки.

ВАЛЬТЕР. Якщо встигнуть це зробити.

ХІЛЬДА. Вальтере, ви обов`язково потоварищуєте, він знає такі анекдоти!

ЧЕЗАРЕ. Не розумію, чого ти домагаєшься.

ВАЛЬТЕР. Не так вже багато для початку. У тебе є батьківщина?

ЧЕЗАРЕ. Так.

ВАЛЬТЕР. А в мене її відібрали. В мене і ще у десяти мільонів. Ти чув таке слово - Судети? Там жив мій батько. І дід. І я повернусь туди, як би там не старались твої друзі.

МАРТА. Припиніть. /До Карла/. Вгамуй їх.

КАРЛ. Зажди.

ЧЕЗАРЕ. Виходить, знову війна?

ВАЛЬТЕР. А ти хотів би звести все до балачок? Досить! Ситі по саму зав`язку!

ЧЕЗАРЕ. Колишнього не повернеш.

ВАЛЬТЕР. Вірно. Але й нового не зупиниш.

ЧЕЗАРЕ. Таких, як ти, ми викидали з вікон.

ВАЛЬТЕР. Ти наволоч! Червона наволоч. Тобі не місце в цьому домі! Я вб`ю його, Карле. /Кидається на Чезаре/.

КАРЛ /владно/. Вальтере! Підійди-но до мене!.. Ти попросиш пробачення у гостя.

ВАЛЬТЕР. Ні.

ХУГО. Хлопчисько! Бешкетник! Роби, що тобі говорять!

ВАЛЬТЕР. Я сказав ні!

КАРЛ. Я просив тебе вибачитися.

ВАЛЬТЕР. Як я маю це зробити?

КАРЛ. Випийте на знак згоди.

ВАЛЬТЕР. Ні.

КАРЛ. Ельзо, налийте їм.

ХУГО. Два півники. Неприємна розмова.

ВАЛЬТЕР. Ідіть ви всі до біса. Я погарячкувавю

ЧЕЗАРЕ. Тебе просто обдурили. Я дам тобі почитати одну брошурку...

П`ють.

ХІЛЬДА. І я, мабуть, вип`ю. /До Ельзи/. Налийте всім.

КАРЛ. Тобі варто, сестронько.

ХІЛЬДА. Що ви, штурмбанфюрере? Я абсолютно твереза!

КАРЛ. Прекрасний жарт! Хай все погане...

ХІЛЬДА. Танцювати! Чезаре!

МАРТА. Дозволь йому побути зі мною.

ХІЛЬДА. Пардон. Хуго!

ХУГО. Відчепись. Не хочу.

КАРЛ /ставить пластинку/. Цей вальс ви танцювали на весіллі!

Хуго і Хільда танцюють.

ЧЕЗАРЕ /до Марти/. Я не хотів його зачіпати. Він сам винен.

МАРТА. Я люблю тебе.

КАРЛ. Ти нерозумно поводиш себе, Вальтере.

ВАЛЬТЕР. А ти? Навіщо було пускати сюди цього покидька?

КАРЛ. В усякому разі не заради його палкої пристрасті.

ВАЛЬТЕР. Навіщо ж?

КАРЛ. Лише з однією метою: простежити, як сприйматиме його байки твій татусь.

ВАЛЬТЕР. А ти певний, що женишок ні про що не здогадався?.. Стара молода зайве, я теж втратив самовладання.

КАРЛ. Тепер не страшно.

ХУГО /до Чезара/. Скільки ж вас було?

ЧЕЗАРЕ. Коли?

ХУГО, Коли ви той... Чобітьми по пиках...

ЧЕЗАРЕ. Вісімсот, не менше.

ХУГО. Це тисяча шстсот ніг. /Ельза приносить йому вино/. Спасибі, мила. /П`є/.

ХІЛЬДА. Ще, ще! Ти - чудовий партнер!

ХУГО. Йди, проспися!

КАРЛ. Не можна відмовляти дамі.

Хуго з Хільдою знов танцюють.

ЧЕЗАРЕ /до Марти/. Поки я брехав, все було добре, а варто було сказати правду...

МАРТА. Я ж попереджала!

ВАЛЬТЕР /до Карла/. Що ж далі?

КАРЛ. Урочисті проводи. Мені не подякують, якщо Марта вийде з гри.

ВАЛЬТЕР. Виходить, готувати подарунки до весілля?

КАРЛ. Не поспішай. Попереду ще цілий місяць. А в житті так багато непередбаченого. /До Ельзи, яка чула останню репліку/. Адже вірно?

ЕЛЬЗА. Вірно, герр Карл. /Відходить/.

КАРЛ /проводжаючи її поглядом/. А ти їй впав в око.

ВАЛЬТЕР. Облиш!

КАРЛ. Довірся моєму досвіду. Головне, не пропустити нагоду.

ВАЛЬТЕР. А як?.. Що їй сказати?

КАРЛ. Менше слів, більше дій. /Протягує йому бокал/. Це для хоробрості.

Вальтер спорожнює бокал. Рішуче підходить до Ельзи. Заступає їй дорогу/.

ВАЛЬТЕР. Прийдеш до мене ввечорі?

ЕЛЬЗА. Що з вами, герр Вальтер?

ВАЛЬТЕР. Я чекатиму. Чуєш? /Пригортає її до себе/.

ЕЛЬЗА /відштовхуючи його/. Відчепіться! Ви мені огидні. /Виходить/.

ЧЕЗАРЕ /до Марти/. А з замком я, здається, переборщив. /Сміється/.

МАРТА. Тобі вже час.

КАРЛ. Останній бокал! За дружбу!

Наливає чоловікам. Всі п`ють.

ЕЛЬЗА /проходячи повз Марту, стиха/. На вашому місці я б проводила жениха.

МАРТА. Тобі щось відомо?

ЕЛЬЗА. Я все сказала. /Виходить/.

ХІЛЬДА. Чезаре, залишайтесь із нами. Житимемо однією сім`єю. Ви такий веселий, а в нас так нудно. Скажи йому, Хуго!

МАРТА /до Чезаре/. Я проводжу тебе.

КАРЛ /ставить пластинку/. Прощальний вальс. /До Хільди/. Прошу! /Силоміць тягне її танцювати/.

ХІЛЬДА. Карле! Ти танцюєш, як справжній ас! /Перелякано/. Я знов не те плету?

КАРЛ. Нічого страшного! /Кружить її/.

ХІЛЬДА. Карле, чому стіни крутяться? Ти був правий, не варто було пити. /Карл кружить її ще швидше/. Карле! Я більше не можу! Все падає... /Повиса в нього на руках/.

КАРЛ /до Марти/. Уклади матір у ліжко!

МАРТА. Нехай цим займається Ельза! Я поїду з Чезаре.

КАРЛ. Твоє місце з матір`ю. Його проводить Вальтер.

МАРТА. Але ж я...

КАРЛ. Мерщій! Ти ж бачиш, їй погано.

МАРТА /до Чезаре/. Ти подзвониш з аеродрому?

ЧЕЗАРЕ. Обов`язково. /Цілує її/. Цей місяц буде найдовшим у моєму житті.

МАРТА. Подзвони ж, не забудь!

Разом з Ельзою виводить Хільду.

ХУГО. Радий, що познайомився. Люблю італійців. Щасливого польоту. /Підвівся, але одразу ж сів/. Здається, я перебрав.

ЧЕЗАРЕ. Тато буде щасливий познайомитися із вами. Поцілуйте сеньору Хільду.

КАРЛ. Ариведерчи!

Вальтер і Чезаре виходять.

ХУГО. Я, мабуть, ляжу. /Хочу пройти до себе, але зупиняється від приступу болю/.

МАРТА /входить, до Карла/. Чому ти не пустив мене з ними?

КАРЛ. Ти так втомилася...

МАРТА. Боявся, що я втечу?

КАРЛ. Від мене не сховаєшся й на полюсі.

МАРТА. Якщо ти щось задумав... Якщо він не подзвонить...

КАРЛ. Він подзвонить.

ХУГО. Болить тут. Що робити? /Падає на підлогу/.

КАРЛ /до Марти/. А ну, допоможи! Ельзо, води! /Укладає Хуго на канапу/.

ХУГО. Погані справи, Карле, все горить.

КАРЛ. Прокляття! Гюнтер повернеться тільки завтра! /До Марти/. От що. Відправляйся до поляків і витягни їхнього постояльця.

ХУГО. Так. Лікаря! Мерщій!

МАРТА. Він нікого не приймає і не виїздить на виклики.

КАРЛ. Я кажу, бігом!

МАРТА. Виходить, на аеродром - ні, а до лікаря - біжи!

ХУГО. Ой, як коле!..

КАРЛ /до Марти/. Гаразд, залишайся тут! /Виходить/.

ХУГОю Коле, ще й ріже!

Марта прямує до телефону. Входить Ельза, приносить воду, стоїть в кількох кроках від Хуго.

ХУГО. Ну, дай! Дай мерщій!

Ельза не ворухнулась.

МАРТА /набирає номер/. Алло! Зв`яжіть мене з містом.

ХУГО /до Ельзи/. Чтого ж ти стоїш? От паскуда! Марто, дивись, мене вивертає, а вона регоче.

МАРТА. Місто? Дайте готель "Нептун"...

ХУГО /корчиться від болю/. Вона мене топче чобітьми!.. І обливає бензином!

ЕЛЬЗА. Ти довго здихаєш. Я давно чекаю твого кінця.

Повільно йде до виходу.

ХУГО. Марто!! Хапай її, Марто!

МАРТА. Це "Нептун"? Скажіть, пан з чотирнадцятого номера заїздив за своїми речами? Так, так, італієць, комівояжер... Гаразд, я почекаю.

Жде біля телефона. Ельза проходить повз неї.

Затемнення.

ХОР.

Картина третя

Хуго спить на тій самій канапі. Хільда накриває його пледом.

ХІЛЬДА. Господи, збережи його для мене! Хай я не почую від нього доброго слівця, хай він не помічає мене, тільки збережи йому життя!.. Мій маленький, мій Хуго, мій Адольфе...

З своєї кімнати виходить Марта.

ХУГО /урізь сон/. Карле! Мене вбивають! Вони про все знають!

ХІЛЬДА. Здається, йому кращає.

МАРТА. Вальтер не повертався?

ХІЛЬДА. Ні. /До Карла, який увійшов/. Що каже лікар?

КАРЛ. Він говорить, що завтра твій чоловік знову гриматиме на тебе. Де Ельза?

ХІЛЬДА. Напевно, в себе... А він не може помилятися?

КАРЛ. За його підручниками навчаються всі медики світу.

МАРТА. Ти, певно, притягнув його силосіць?

КАРЛ. Доброї ж ти думки про мене!.. Просто я дізнався про те, що він два роки сидів у Майданеку, і сказав, що наш хворий - також в`язень концтабору.

ХІЛЬДА. Він дихає спокійніше. Але я сама хочу поговорити з лікарем.

КАРЛ. Він чаклує над ліками.

Увіходить Вальтер, тягнучи за руку Ельзу.

ВАЛЬТЕР /до Карла/. Ця краля намагалася втекти. Пройшла перший пост. Ти посилав її в аптеку?

МАРТА /до Вальтера/. Він відлетів?

ВАЛЬТЕР. Через тебе ледь не спізнився: я буквально відірвав його від телефону.

КАРЛ /до Ельзи/. Версія з аптекою відпадає. Є ще варіант: поспішали до церкви. Але служба давно скінчилася. Зустрічали батьків? Ви - сирота. Ну, продовжуйте ж, моя фантазія вичерпана.

Ельза мовчить.

МАРТА /до Вальтера/. Ти проводив його до літака?

ВАЛЬТЕР. Навіть помахав ручкою. /До Карла/. Чому старий розлігся посеред вітальні?

Входить лікар із ліками.

КАРЛ /до Ельзи/. Я припускаю, що служниці забажалося відлучитись з дому. Та чому саме після отруєння хазяїна? Прикрий збіг обставин. /Ельза мовчить/. Що саме він проковтнув, професоре?

ЛІКАР. Щось подібне до хлорофосу. /Продовжує писати/.

КАРЛ /до Ельзи/. Де ви взяли отруту?

ЕЛЬЗА. Її послав мені Господь.

КАРЛ. Але яким чином?

ЕЛЬЗА. Не знаю. Я знайшла її сьогодні. У кишені фартуха.

ХІЛЬДА. Ах, ти гадюко! /Підбігає до Ельзи, дає їй ляпаса/. Ще базікаєш про бога!

МАРТА. До речі, бог і мені послав отруту. Тільки я знайшла її не в кишені, а на туалетному столику.

ЛІКАР. Отруєння дуже невміле. Доза мізерна. Не варто було робити промивання - вистачило б звичайної клізми.

КАРЛ. Хільдо, заспокойся. Ти ж чуєш, нічого небезпечного.

ЕЛЬЗА /кидається на лікаря. Карл і Вальтер ледве встигають схопити її/. Кого ти врятував?! Що ти накоїв?! Це ж Гітлер! Адольф Гітлер! Ти негідник! Боже, він житиме, а я...

КАРЛ. Марто, допоможи дівчині! Ти ж бачиш, з нею негаразд...

ВАЛЬТЕР. От тобі й святоша! Хто б міг подумати!

ЛІКАР /подає Хільді рецепт/. Тричі на день разом із хлористим кальцієм. А цю мікстуру вранці і увечорі. Все. Моє шанування.

КАРЛ. Що ви, професоре! Не залишайте нас. Ви ж бачите, в якому ми стані.

ЛІКАР. Гаразд. Щоб вас заспокоїти, я прослухаю його ще раз.

ХІЛЬДА. Ви - наш рятівник.

КАРЛ. Ходімо ж, не будемо заважати лікареві.

ВАЛЬТЕР /напівголос/. На мою думку, ти ризикуєш.

КАРЛ. Ризик - це мій фах. Було б грішно не скористатися таким випадком.

ВАЛЬТЕР. І ти залишиш їх удвох?

КАРЛ. Звідки ти взяв, що їх було двоє?

ХІЛЬДА /до Лікаря/. Ми вам добре заплатимо.

КАРЛ /до лікаря/. О, ці жінки!.. Ми віримо вам як богові.

Виходять. Лікар сідає у фотель біля канапи. Бере Хуго за руку, перевіряє пульс.

ХУГО /прокидаючись/. Лікарю, я житиму?

ЛІКАР. Задача з багатьма невідомими. Той, хто пройшов крізь пекло, повинен дякувати долю за кожний прожитий день.

ХУГО. Але це не смертельно?

ЛІКАР. Розкрийте, будь ласка, рота. Людині здається, що весь жах уже позаду, та раптом дзвіночок, і відчиняються клапани, і концтабір з минулого встромляє ножа в спину.

ХУГО. Що ви верзете? До чого тут табір?

ЛІКАР. Так, язик у порядку... Той, хто бачив смерть щодня, щохвилини, пізнає її здалека і зустрічає наче давню знайому. Лягайте, лягайте...

ХУГО. Нащо ви говорите це мені? Саме мені?

ЛІКАР. В якому таборі ви сиділи, герр Хуго?

ХУГО. Хто вам казав?

ЛІКАР. Той, хто привіз мене сюди.

ХУГО. Він вам таке казав?

ЛІКАР. Інакше б я сюди не приїхав.

ХУГО. Ясно. Я просто вважаю за краще ні з ким не базікати про це. Нічого приємного.

ЛІКАР. Я вас розумію. Але ж цього не викинеш із пам`яті, так само, як і не викреслиш з життя. /Промацує живіт/. Боляче?

Хуго. Так. Ні. Не знаю.

ЛІКАР. Іноді варто згадати. Про все. Щоб люди знали. У Майданеку я працював лікарем. Вважалося, що мені пощастило. Але, якби я не зняв капелюха перед лагерельтестером, або якби пронюхали, що я когось переховую - я б перетворився на попіл. А як вижили ви?

ХУГО. Не знаю. Страшний сон. Треблінка, лопата, носилки. Я був худим, наче цвях. Щодня я проколював у пасі нову дірку.

ЛІКАР. І вас не вбили на місці?

ХУГО. За що?

ЛІКАР. За пас? У концтаборі не було поясів.

ХУГО. Авжеж. Це минуле. Я заслаб.

ЛІКАР. В Треблінці були лише поляки і євреї.

ХУГО. По-вашому, я брешу?

ЛІКАР. Там були не тільки в`язні. Капо, блокфюрери, групенфюрери. І юули провокатори. Навіть у нас в ревірі. Мені самому довелось усунути чотирьох.

ХУГО. Цікаво, яким же засобом?

ЛІКАР. Це малоприємні історії. Навряд чи, вони розважать вас. Сядьте, будь ласка, і дихайте.

ХУГО. Що ви робили в нашому селищі, лікарю?

ЛІКАР. Поки що приглядаюся, чи підійде мені тутешній клімат.

ХУГО. Клімат чарівний. Дихаєш на повні груди, чи не так?

ЛІКАР. У мене немає однієї легені. Дивуюсь, як я взагалі дихаю.

ХУГО. А родом ви з...

ЛІКАР. Шеціна, або, як хочете, Штеттіна.

ХУГО. Жінка, діти?

ЛІКАР. У пічці, друже мій, у пічці.

ХУГО. Теж Майданек?

ЛІКАР. Ні, Аушвіц. Шість тисяч на день. Відмінна організація.

ХУГО /плаче/. Це жахливо. Я вас розумію. Самотність - страшна річ.

ЛІКАР. Ви цього, на щастя, уникли. У вас чудова родина.

ХУГО /пожвавішав/. Так. У цьому розумінні мені пощастило. Сьогодні в нас було велике свято. Роковина мого весілля. Дочка привела свого жениха, а син приніс папугу.

ЛІКАР. Ваш син так побивався, коли довідався про те, що трапилось.

ХУГО. Не може бути? От бачите! Хочете послухати старого?

ЛІКАР. Охоче.

ХУГО. Не ховайте вашу біду в собі. Йдіть до людей. Ви забудете про свій біль. Треба жити з відвертим серцем і відчиненими дверима...

ЛІКАР. Так, так. Можливо, ви й праві. Але у цьому містечку так мало відчинених дверей. А біля деяких воріт, навіть, озброєна варта... Можете лягати.

ХУГО. Я зрозумів, що ви маєте на увазі. Чужа країна. Свої звичаї. Багато незрозумілого... Що ви робите?

ЛІКАР. Перекладаю подушку.

ХУГО. Лікарю, я житиму? Серце в мене ще міцне, вірно? Я просто об`ївся.

ЛІКАР. Не в цьому справа. Вас отруїли.

ХУГО. Неймовірно! Яким чином?

ЛІКАР. Тут була одна дівчина. Вона призналася, що це її робота.

ХУГО. Божевільна! За що? Що я їй зробив поганого?

ЛІКАР. Не знаю. Вона і мене ледве не задушила.

ХУГО. От бачите! Маніячка!

ЛІКАР. Я б не сказав. Маніяки звичайно приписують собі імена і вчинки видатних людей. А вона приписала це вам. Дозвольте руку. /Засучує рукава його піжами/. Ім`я, яке вона вимовляла, страшне.

ХУГО. І ви повірили? І ви подумали, що це можливо?

ЛІКАР. Хто вам робив пластичну операцію?

ХУГО. Яку операцію?

ЛІКАР. Прекрасна робота. Вам його цілком вивели.

ХУГО. Кого вивели? Що ви шукаєте?

ЛІКАР. Табірний номер. Такий, як цей. /Засукує свого рукава, показує номер. Пауза. Лікар протирає спиртом руку Хуго/.

ХУГО. Що ви задумали? Кажіть!

ЛІКАР. Укол. Тільки укол.

ХУГО. Ні. Не треба.

ЛІКАР. Вам полегшає, ви заспокоїтесь.

ХУГО. Я не хочу! Є логіка. Він загинув. Згорів. Є свідки, фото, документи...

ЛІКАР. Документи пишуть люди... І свідки - люди. А мертві часто повертаються. От, поки ми говорили, тут побували моя дружина, діти, друзі по табору...

ХУГО. Чому ви посміхаєтесь?

ЛІКАР. Я подумав, якби всі вони пройшли цією кімнатою, ми з вами приймали б такий парад не один рік.

Набирає в шприц рідину з ампули.

ХУГО. Ви не маєте права! Я не він. Присягаюсь! Я все скажу. /Шепоче/. Я - Шпільгаген.

ЛІКАР. І що з того?

ХУГО. І все. Генріх-Марія Шпільгаген. Народився в Штутгарті. Шістдесят три роки. Служив у готелях. Навчався на філософському факультеті. Перебував під слідством. Виступав у шапіто. Дресирував кролів. Продавав наркотики. Я - маленька людина. Мошка. Сиджу тихо, нікого не кусаю.

ЛІКАР. І три ряди вартових навколо будинка?

ХУГО. Ха! Мене ж смикають за мотузки. Смик - сюди, смик - туди. Я - маріонетка. Жінка, діти - все цирк. Сидімо за лаштунками. Чекаємо на свій вихід.

ЛІКАР. Це забавно. /Опускає шприца/.

ХУГО. Я зрозумів, який це укол! Ви мене, як тих у ревірі. Пшик! А це - ні до чого! Смик - туди, смик - сюди. Не вірите? Дивіться! /Зриває з голови нічний очіпок/. Я - Хуго Вайнер. Економіка, історія, дружина, діточки, папужка. /Зриває з голови перуку. Під нею лисина з рідким волоссям/. Я - Гітлер! Живий фюрер! Дранг нах Остен! Та-та-та-та-та! /Зриває і цю "лису" перуку. Під нею нормальна зализана зачіска/. А це - я. Генріх-Марія. Безневинне ягнятко. Бе-е-е!.. Великий невдаха. Двадцять років за торгівлю наркотиками. І все. І більше нічого. Тільки гачок для мотузки. Смик-смик. /Побачив Карла, що стояв у дверях. Вкрай перелякано/. Я помер! /Падає на канапу/.

ЛІКАР /до Карла/. Я хочу помити руки.

КАРЛ. Ходімте, я проводжу вас.

Йдуть, переступаючи перуки.

Затемнення.

Кінець першої дії.

ДIЯ ДРУГА

Пролог

ХОР.

Картина четверта.

Вечір. Карл біля приймача щось шукає в ефірі. Увіходить Хуго.

КАРЛ /вимкнувши приймача/. З`явився раніше за всіх? Мабуть, соромно?

ХУГО. Звільни мене, будь ласка. На цей вечір.

КАРЛ. З якої речі?

ХУГО. Ти знаєш. Я маю прочуматися.

КАРЛ. Я допоможу тобі.

Увіходить Вальтер. Сідає, читає газету.

ХУГО. Завтра я попрацюю вдвічі більше.

КАРЛ. Ні, ні, я не хочу, щоб ти перевтомлювався.

ХУГО. Отже, я пішов.

КАРЛ. Пробач, але ти нікуди не підеш.

Входить Марта.

ХУГО. Тільки прошу без нотацій. Я не школяр.

КАРЛ. Що ти молов лікареві? Мовчиш?

МАРТА /до Вальтера/. А ви не зчепилися там, у аеропорту?

ВАЛЬТЕР. Навпаки, воркували, наче голуби.

ХУГО /до Карла/. Я просто розгубився. Ця нісенітниця з концтаборами. Я був непідготований. Про табори в мене мало інформації. Це, між іншим, і твій недогляд!

Входить Хільда.

КАРЛ /до неї/. Добрий вечір. Сідай. /До Хуго/. Тобі промили шлунок, а слід було промити мозок... Ця істерика і зривання перук?..

ХІЛЬДА. Карле, милий, відпусти його, хай відпочине.

КАРЛ. Люба сестронько, він проведе вечір у нашому товаристві. Якщо йому взагалі не набридло наше товариство.

ХІЛЬДА. Але ж ти бачиш, що він хворий. /До Хуго/. Я принесла тобі краплі.

ХУГО. До всіх чортів! Забери! Я готовий працювати.

КАРЛ /до всіх/. Отже, події розгортаються згідно з параграфом шістнадцятим. Можете згадати його. /Роздає кожному аркуш з текстом/.

ХУГО /відкидає аркуш/. Я і так пам`ятаю. Перший день. День воскресіння. День нашого явління перед народом. Чисте сонце чи дощ - це байдуже. Телекамери, мікрофони, фотоапарати. Посмішки, квіти, привітання і... чобітьми по пиках...

КАРЛ. Що, що?

ВАЛЬТЕР. Тато жартує.

ХУГО. Я кажу, велика прес-конференція.

КАРЛ. Тобі задають запитання. Головне, що цікавить усіх - це твоя політична програма.

ХУГО. Тисяча шістсот чобіт. Вісімсот по пиці Мусоліні, вісімсот по моїй.

ВАЛЬТЕР. Оскільки Мусоліні відсутній, ти одержиш за двох.

КАРЛ /до Вальтера/. Ти правий, він дійсно жартує, але не зовсім доречно. Ми говорили про нову програму...

ХУГО. Вона цілком ясна. Я ніколи не хотів війни. Після всіх моїх закликів до миру ви не можете перекласти відповідальність за війну на мене. Її спровокували лицемірні базіки-ліерали. Я добивався життєвого простору для нації. Ми маємо на це не менше прав, ніж інші народи. Я і зараз не хочу війни. І знову домагатимусь миру, але не ганебного миру вісімнадцятого і не принизливого розподілу сорок п`ятого. Німеччина має стати єдиною - це зрозуміло будь-кому. І доки я живий - я буду прагнути цього.

КАРЛ. Я задоволений.

ХУГО. А якщо в мене почнуть стріляти?

Вальтер сміється.

КАРЛ. Дай йому краплі, Хільдо. /До Вальтера/. Кінчай реготати! /До Марти/. Займемось тобою.

МАРТА. Ми із Вальтером вербуємо прихильників фюрера серед молоді.

КАРЛ. Чудово!

МАРТА. Треба якомога швидше створити і озброїти бойові загони.

КАРЛ. Браво! Продовжуй, Вальтере.

ВАЛЬТЕР. Все це вільний шлях до того, щоб чоботи пройшлися і по наших пиках.

МАРТА. Скільки часу триває політ до Мілану?

ХУГО /істерично/. Карле, прожени!!!

ХІЛЬДА. Адольфе, заспокойся!

ХУГО. Я не можу працювати! Я вкрай напружений, а вони мені заважають.

КАРЛ. Наберися терпіння. Єво?

ХІЛЬДА. Я зустрічалася з діячами мистецтва. Панове! Нам, старим, чужі сучасні вихиляси... Для мене всі сьогоденні абстракції не варті реальних ніжок Маріки Рок. Втім, можливо я безнадійно відстала від моди...

КАРЛ. Як завжди. Цілком органічно. /До Хуго/. У тебе є з кого брати приклад.

ХУГО. Але ж її сьогодні не отруювали. Вона тільки перепилася.

ХІЛЬДА. Який ти нетактовний!

МАРТА. Бути органічною - означає сміливо брехати.

ХІЛЬДА. Ні. В мене немає потреби брехати. Мені не треба примушувати себе вірити в нашу працю. Я люблю свого чоловіка, мабуть, не менше, ніж любила б його справжня Єва.

КАРЛ. Ти навіть ревнуєш до нього Єву Браун.

ХІЛЬДА. Ні. Я вища за це. Вона покохала Адольфа, коли він був на вершині слави - це не так важко для дівчиська. А я зазнала такого, що їй і не наснилося. Вісімнадцять років я віддавала себе чоловікові, який був ніжний і милий зі мною. Але коли він помер, я раптом довідалась, що всі ці роки він зраджував мене з тими, котрі прибігають по телефонному дзвінку. Він винищив мою любов.

МАРТА. Ти не сказала головного. Того, що він відписав усі свої грошенята одній з тих дівчаток, а не тобі.

ХІЛЬДА. Це не головне, дурненька. Я любила його не за чекову книжку. Я просто любила його. До того ж я могла проіснувати якось і без грошей, але кого мені було любити? Заради кого жити?

ХУГО. Мені набридло. Що в нас - праця, чи вечір спогадів? Поїхали далі, Карле!

КАРЛ. Ні, чому ж? Це всім корисно. Продовжуй, Хільдо!

ХІЛЬДА /до Марти/. Я знаю, ти ненавидиш Карла за те, що він примушує тебе робити. А я вдячна йому. Він познайомив мене з Хуго. Він подарував мені нове життя. Нову родину. І я прокляну того, хто схоче її зруйнувати.

КАРЛ. Дякую тобі, сестро. Отже, далі. Вальтере, відшукай музику. Вечір у колі рідних і друзів.Це ми вже неодноразово проходили.

Звучить танцювальна музика.

ХУГО. Надобраніч.

КАРЛ. Але сьогодні я хотів би повторити знову. Я не перебивав нікого, друзі мої. Я розумію, що минуле не так вже легко забути. Та цього і не варто робити.

Музика переривається. Звучить повідомлення: "Підписано нову угоду між Радянським Союзом і Федеративною Республікою Німеччиною про створення промислових комплексів, що відповідають взаємним економічним інтересам обох країн"/.

КАРЛ. Ти, справді, можеш відправитися і спати, якщо забудеш своє минуле, Генріхе Шпільгаген. Ти спатимеш, наче немовлятко, якщо зможеш забути, як змолоду грабував свого батька. Ти спатимеш сном праведника, якщо не згадаєш, як я витяг тебе із в`язниці...

ХУГО. Міг би й не робити цього. Я тебе не просив.

КАРЛ. ...Де ти сидів за вбивство свого приятеля.

ХУГО. Що ж, катуй мене! Гризи! Я бачу, як це тобі подобається.

КАРЛ. Ти спатимеш безтурботно, поштивий дідусю, якщо забудеш, скільки грошей витрачено на твоє утримання в нашому пансіоні.

ХУГО /вказуючи на Вальтера/. Зараз цей сопляк додасть, що гроші дав його батько. Ну, каркай!

Музика переривається. Голос диктора: "Останні новини. О вісімнадцятій годині двадцять три хвилини над Атлантикою вибухнув у повітрі літак на шляху до Італії. Причини катастрофи вивчаються". Карл вимикає приймач/.

МАРТА. Що? Що він сказав?

КАРЛ. Щось про замовлення Месершмідту.

МАРТА /до Вальтера/. Ти убив його?

ВАЛЬТЕР. Годі, годі. Я відповідав за його життя тільки до того, як він сів у літак. Дальші претензії до авіакомпанії.

МАРТА /до Карла/. Чим він тобі заважав?

КАРЛ. Якби я хотів його усунути, з ним би покінчили на першому ж посту.

МАРТА. Ти хитріший: ти хотів лишитися чистеньким. Він подзвонив, вилетів і зник. А ти... ти нічого не знаєш...

ХУГО. Не буде базікати. Червоний дурень.

МАРТА. Мерзотники!.. Я передчувала... Краще б ви вбили мене!

ХІЛЬДА: Ні! Ти заспокоїшся. Що б не трапилось, ти маєш заспокоїтися. Тепер ми ще більше потрібні тобі.

МАРТА. Що б із вами сталося, якби ми жили з ним? Невже так важко знайти іншу Марту?

КАРЛ. На тебе витрачені час і кошти.

МАРТА. Що мені зараз робити? Жити в цій в`язниці? Адже я жінка! Ти взяв мене, розчавив і не хочеш навіть відшпурнути... У тебе і на це благородства не вистачає!

КАРЛ. Припустимо, що це зробив я. А чому б тобі не припустити, що я діяв з ревнощів?

МАРТА. Брешеш! Ти завжди брешеш!

КАРЛ. ...Або заради нашого минулого. Адже було гарно, чи ні? Тобі зі мною було непогано? У всякому разі ти не скаржилася. Тобі вистачало мене.

МАРТА. Звір! Ти гірший за звіра!

ХУГО. Мені можна йти?

КАРЛ. Ні. /Вмикає приймач/. Ви чуєте музику, друзі мої! Ми на званій вечері. Приймайте гостей, шановні хазяї.
Тут і стара бойова гвардія, і багато нових друзів. Усі вони за ці важкі роки чудово себе зарекомендували. Старі посудачать про минуле, перемиють декому кісточки. А молодь потанцює. Не сидіти ж їм на місці в такий вечір. Вальтере, запрошуй Марту!

Вальтер підходить до Марти. Вона сидить нерухомо.

ХІЛЬДА. Чи не забагато танців на сьогодні?

КАРЛ. Ні! Молодь ще не танцювала! /До Марти/. Встати. /Марта сидить/. Я сказав: встати! /Марта підводиться. Вальтер танцює з нею. Карл дзвонить у дзвоник. Входить Ельза/.

КАРЛ. Відсуньте, будь ласка, фотель.

ХУГО. Навіщо вона?

КАРЛ. Кріпиться, мій фюрере.

ЕЛЬЗА. Що далі?

ХІЛЬДА. Чому ти цяцькаєшься з цією поганню?

КАРЛ /до Ельзи/. Зараз ви повторите всім, чому ви намагалися вбити вашого хазяїна.

ХІЛЬДА. Вона брехатиме, що схоче!

ЕЛЬЗА. Ні. Я не буду брехати. Я - дочка Отто Крюгера.

ХУГО. Ну то що?

ЕЛЬЗА. Звичайно, у тебе були мільони солдат. Але його ти б міг і запам`ятати. Адже ти тричі його нагороджував. За Прагу, за Харків і за бої на Одері... Це він захищав твій бункер у Берліні. Його поранили, та він не втік. Як же! Він рятував свого фюрера. А його фюрер у той же час відлітав до теплих країв. Батька розірвало міною біля порожнього бункера. І мати ненадовго його пережила. Ти вкрав у мене батьків. Я ненавиділа тебе мертвого. Але живого зненавиділа в тисячу разів сильніше. Роби зі мною що завгодно. Та якщо залишиш мене жити, я однаково розрахуюся з тобою! Тільки тепер уже не помилюсь.

КАРЛ. Спасибі, Ельзо. Приготуйте нам кофе. /Ельза виходить. Музика знову переривається оголошенням: "Депутат Бундестагу Бехер заявив, що він готовий скоріше погодитись на четвертий, або п`ятий розподіл Польщі, аніж примиритися з тим, що Бреслау і Данціг залишаться у поляків"/.

МАРТА. Причини вивчаються. Причини вивчаються. /Сміється/.

КАРЛ. Хільдо! /Хільда порається біля Марти. Знову музика/, Отже, танці в розпалі! /До Хуго/. Займемось тобою, мій друже. Бесіда з нашими шефами. Вальтере, допоможи мені!

ВАЛЬТЕР. Яким чином?

КАРЛ. Удай з себе свого батька.

ВАЛЬТЕР /ніби від образу батька, звертається до Хуго/. Радий бачити вас веселим і здоровим... мій фюрере...

ХУГО. Так, так... Веселим і здоровим... Провидіння надало мені сил пережити ці тяжкі роки...

ВАЛЬТЕР. Чого ж ви чекаєте від нас?

ХУГО. Зброї, зброї і знову зброї. Жодної більш-менш значущої проблеми ще ніколи не було вирішено мирним шляхом. Ми будемо знищувати всіх: комуністів, демократів, страйкарів, росіян, поляків, італійців, євреїв, негрів... Тільки не шість тисяч щоденно, а шість мільонів, щоб не було кому потім топтати наші портрети...

ВАЛЬТЕР. Ти - жалюгідний блазень! Це я кажу тобі. Те ж саме скаже мій батько. В тобі нема нічого величного. Саме лише шмаття старого мундира та клаптики чужих фраз...

ХУГО. Геть!

ВАЛЬТЕР. Це ми кажемо тобі - геть!

ХІЛЬДА. Не смій на нього кричати, чуєш?

КАРЛ /посміхаючись/. Зустріч пройшла у винятково теплій атмосфері.

ХУГО. Карле, звільни мене! На цей вечір. На завтра. І взагалі. Це безглуздя, дика вигадка. Кому сьогодні потрібний Гітлер?

ВАЛЬТЕР. О! Це перші твої розумні слова у цьому домі.

ХУГО. Я почуваю себе кролем, що намагається проковтнути удава. Я давлюся, задихаюсь... Заради чого? Що на мене чекає?.. Суд?.. Ганьба?.. Прокльони?..

КАРЛ. А коли навпаки? Слава, велич, нові перемоги?

ХУГО. Все. Годі. З мене досить.

КАРЛ. Ти затіяв погану гру, милий.

ХУГО. Я нічого не затівав. Я хочу спати.

ХІЛЬДА. Я теж втомилася.

КАРЛ. Так, ми вичерпали програму на сьогодні. Майже. Лишилися дрібниці - твоя промова, Хуго. Порадуй нас, і я даю завісу.

ХУГО. Я не можу. Ти хочеш, щоб я звалився, як вона. /Киває в бік Марти/.

ВАЛЬТЕР. Вистав його за двері. Ти ж бачиш, він ні на що не здатний.

КАРЛ. Заспокойся. Він трошки поламався, а взагалі він у нас герой. Адже так, Хуго? Ти нам ще покажеш, чого ти вартий?

ХУГО. Відпусти мене.

КАРЛ. Можеш іти. Але перед цим мені доведеться сказати тобі прикру річ.

ХУГО. Що ти можеш ще сказати?

КАРЛ. Ти став на шлях, з якого не повертаються. Це твій останній шанс. Інакше ти вирушиш на той світ до свого лікаря. Він вже там і сумує за тобою.

ХУГО. Ти збожеволів! Чим я винний? Зрозумій мій стан. Що мені робити?

КАРЛ. Вирішуй сам. /Дзвонить. Входить Ельза, вносить кофе/.

ХУГО. Мені не хочеться кофе.

ВАЛЬТЕР. А я вип`ю з задоволенням.

КАРЛ /до Ельзи/. Не залишайте нас. Фюрер погодився сказати вам кілька слів. /Велика пауза. Хуго бере пляшечку, повільно відраховує краплі. П`є. Хільда подає йому запити/.

ХУГО. Твій батько обдурив мене. Так. Він казав, що його дочка виросте справжньою німкенею.

ЕЛЬЗА. Я німкеня.

ХУГО. Ні. Твій батько зрікся б тебе. Я його пам`ятаю. Я добре пам`ятаю Отто Крюгера. А ти його не знала. В цьому моя перевага. Якби він був тут, він наказав би мені: "Убий її! На місці! Вона ганьбить мої подвиги, мої рани. Убий її!" Пробач мені, мій вірний солдате, я не виконаю твого наказу... Ти хотіла отруїти мене? Але ж мене не можна знищити! Мене вже розіп`яли на хресті. Та я воскрес. Твій батько оживив мене. Він сказав: "Моє життя тобі вже не потрібне - візьми хоч мою смерть! Хай вороги топчуть мій труп - збережи своє життя". Чому він так сказав? Тому, що життя будь-якої людини - це тільки одне життя. А життя генія - це життя нації. Смерть будь-якої людини - сама лише смерть. А смерть фюрера - це загибель нації! Я не мав права відійти у вічність. Я не мав права лишити німців сиротами!
І я вирішив жити, щоб довести до кінця справу, за яку загинув твій батько. Щоб у кривавій боротьбі завоювати свободу для нації. Знову війна? Так! Ніхто не уникне війни, якщо не хоче, щоб його розчавили. Ми підемо дорогами тевтонів, щоб здобути, нарешті, землі для німецького плуга. Щоб ти, щоб він, вона не плазували, а вершили долю світу, як і визначено арійцям. Росіяни, чехи, поляки? Хай подихають у власних свинарнях. Тільки під їхній передсмертний стогін зійде зоря нової великої Німеччини.
Я обіцяю твому батькові домогтися цього. І я доб`юсь. Ніхто з сучасних пустодзвонів мене не замінить. Ні військовий, ні цивільний. Ніхто. Твій батько розповідав мені про тебе, про свою дочку. "Вона зрозуміє мене, - казав він. - Зрозуміє і пробачить. Вона буде моєю плоттю, моєю кров`ю. Вона буде дочкою свого фюрера. Живого фюрера".
Я не міг нагородити його тоді. Не можу віддати йому належне зараз. Та я звеличу його завтра! Я клянуся перед тобою і перед богом. Нема нічого святого! Тільки прах моїх вірних воїнів. Я бачу з цього праху підіймаються й квітнуть едельвейси грядущої величі батьківщини. Хто зрадив цей прах, той убив мою жалість! Світ ще не знав кари, на яку вони приречені. Голови падатимуть, наче гнилі яблука. Я помщуся за смерть твого батька! Я порахуюсь із тими, хто топтав його прах своїми брудними ногами.
Там зараз стоїть скіф із мечем. Я звалю його і зведу монумент твоєму батькові, герою з героїв. Справжньому арійцеві. Прометею людства, з чийого сяючого лоба променіють іскри величі, що освітлюють нічну пітьму. Цей монумент побачать у Берліні, в усій Німеччині, у Всесвіті.
Я лишився на цьому світі тільки для того, щоб зробити це. На коліна перед його святим прахом! Всі на коліна!

Хільда, Вальтер, Марта, Карл стають навколішки.

ХУГО /до них/. Той, хто наважиться дорікати їй за трагічну помилку, матиме справу зі мною! Того, хто посміється над її горем - буде знищено!.. /До Ельзи/. Ти - бідолашна сирота мого народу! Я - скривавлений батько нації! Віднині ти - моя дочка, моя печаль, моя радість!

ЕЛЬЗА. Мій фюрере! /Падає йому в ноги. За її спиною, стоячи навколішки, всі тихо аплодують Хуго. Марта істерично сміється/.

Затемнення.

ХОР.

Картина п`ята

Сутінки. У вітальні палить цигарку Вальтер. Увіходить Марта.

МАРТА. У тебе нема чогось випити?

ВАЛЬТЕР. Ані краплини. Раджу пошукати на кухні.

Марта виходить. З`являється Карл.

КАРЛ. Що вона тут робила?

ВАЛЬТЕР. Шукала вино.

КАРЛ. А-а... Це добре. Нехай п`є. А ти?

ВАЛЬТЕР. Вийщов покурити.

ХІЛЬДА /увіходить/. Ви не бачили Хуго?

КАРЛ. Він збирався спати.

ХІЛЬДА. Виходить, він у себе?

ВАЛЬТЕР. Навпаки. Якщо він задумав іти до себе, напевне пішов у сад.

ХІЛЬДА. Мабуть, ти правий. /Виходить/.

КАРЛ. Не слід сердитися на старого.

ВАЛЬТЕР. Сердитись? Велика честь!

КАРЛ. Його помилки можна зрозуміти. Всі помиляються. І ти, і я...

ВАЛЬТЕР. Мені здається, останнім часом ти тільки це і робиш. Ти хочеш його витягти, а в тебе нічого не виходить. Осічка з італійцем, провал з лікарем...

КАРЛ. Припустимо. А його промова перед служницею? Ти ж сам аплодував... Ні. Він талант, зрозумій. Він хитається, спотикається, падає. Але він - талант!

ВАЛЬТЕР. Він біснувався перед Ельзою під страхом смерті.

КАРЛ. То що ж! Виходить, ним можна керувати. А це в свою чергу означає, що він вигідніший нам аніж справжній Гітлер.

ВАЛЬТЕР. Він - стара руїна, не більше.

КАРЛ. Ні. Він - іскра, ідея, прапор. Навіть, якщо ми витягнемо його на носилках.

ВАЛЬТЕР. В нього не повірять.

КАРЛ. Ті, кому це вигідно, зроблять вигляд, що повірили. А тих, хто не схоче вірити - примусимо! Сама його поява сколихне націю. Ми згуртуємо навколо нього сотні, тисячі прихильників...

ВАЛЬТЕР. Згуртуємо тисячі - відштовхнем мільйони.

КАРЛ. Отже ти пропонуєш відмовитись від боротьби.

ВАЛЬТЕР. Ні, тільки від нього. Забагато ганьби і бруду зв`язано з тим ім`ям. Ідеї чудові, але їх провісник жалюгідний. Нові часи вимагають нових фюрерів.

КАРЛ. Нові фюрери? А де вони? Ми чекали багато років. Скільки ще чекати? І кого?.. Пустомель, котрі не можуть подолати юрбу горластих студентів? Вони тільки заважають нашій справі.

ВАЛЬТЕР. О, Карле, як я хотів би тобі повірити. На жаль, не можу. Тобі відомо, що я єдиний, хто прийшов сюди за переконанням, а не заради вигоди. Всі ці роки я сліпо підкорявся тобі. Але ж я не можу лишатися сліпцем на все життя. Я виходжу з гри.

КАРЛ. Нічого не вийде, приятелю.

ВАЛЬТЕР. Ось як?.. Гримнеш на мене, як на Марту, чи налякаєш, як старого?

КАРЛ. Помиляєшся. Я просто заарештую тебе за замах на життя Хуго Вайнера. Адже це ти підкинув отруту. І Ельзі, і Марті. Сподівався, що хтось-таки спіймається на цей гачок. Ти розумів, що смерть старого покладе край всьому нашому наміру. Це почерк боягуза. Адже ти боягуз. А в душі, мабуть, мрієш стати новим фюрером. Та фюрерами стають сильні. А ти - слинько. Ти навіть дівчиська не можеш приборкати. Так і ходитимеш, і зітхатимеш, доки я не приведу її до твого ліжка. Хіба не так? /Вальтер мовчить/. Отож і є. А зараз іди спати. Та перед сном подумай про те, що я тобі сказав.

Дочекавшись, поки вони вийдуть, увійшла Марта. В руках пляшка. Вона відкриває її, бере бокал. Увіходить Хуго з рушником через плече/.

ХУГО. Поклади на місце! Я забороняю.

МАРТА. Забирайся! Мені не до жартів.

ХУГО. Мені так само. /Відбирає в неї пляшку/.

МАРТА. Віддай!

ХУГО. Ти не права. І ти це знаєш.

МАРТА. Віддай пляшку і забирайся геть!

ХУГО. Грубіянко! Я не потерплю. Я - батько!

МАРТА. Тільки на репетиціях, а потім - такий самий вбивця, як і всі вони.

ХУГО. Я? Вбивця? А хто воркував по телефону, коли я плакав від болю? Я міг умерти...

МАРТА. Ото б була радість!..

ХУГО. Замовкни! Що я тобі зробив?

МАРТА. Ти тут страшніший за всіх, зрозумів? Якби не ти, нас би тут не було. Якби не ти, мене б відпустили до нього. І його б не вбили...

ХУГО. Цікаво в тебе виходить! "Якби не я". По-твоєму, я нікому не потрібний. А наша велика справа? Про це ти подумала?.. Треба мислити ширше. Ми повинні страждати. Щоб наші діти...

МАРТА. Віддай пляшку, я не хочу тебе слухати.

ХУГО /кричить/. А з ким мені поділитися?!

МАРТА /плаче/. Дай мені ковтнути, або я накладу на себе руки.

ХУГО. Візьми. Я хотів зробити якнайкраще. /Марта виходить. З`являється Вальтер/. Що, сон не бере?

ВАЛЬТЕР. Захотів покурити.

ХУГО. Не знаю. Я ніколи не палив. Поперше, було ніколи. А потім, в цирку неможна. Я був міцніший за тебе. Набагато.

ВАЛЬТЕР. Був.

ХУГО. Якби не відбив печінку - досі крутився б під куполом. Добре ще - в мене макітра варила. Знаєш, що я вигадав?

ВАЛЬТЕР. Знаю.

ХУГО. Не блазнюй!

ВАЛЬТЕР. Ти розповідав про це сто разів.

ХУГО. Так, але ти не знаєш, як це робилось!

ВАЛЬТЕР. І не хочу знати.

ХУГО. Ні, ти послухай. Афіши на всіх стінах "Кролик ковтає удава". Вони валять тисячами - і бачать, дійсно! Ковтає. Шалений успіх! Купа грошей!

ВАЛЬТЕР. Не вигадуй.

ХУГО. Чому? Так і було. Ми дресирували їх по всіх правилах тодішньої науки.

ВАЛЬТЕР. Казки. Кролик не може проковтнути удава.

ХУГО. Всі так вважали. Звичайно, будь-який кролик будь-якого удава не може. Але мій...

ВАЛЬТЕР. Ну, досить! Я сказав: не може.

ХУГО. Ні! Ні! Може!

ВАЛЬТЕР. Навіщо ж горлати? Що ти хочеш довести? Удав - це удав. Його створено для того, щоб він ковтав кроликів. А кролик - це кролик, і не більше!

ХУГО. Чорт забирай! Це ж робили в кожному балагані! Дуже просто!

ВАЛЬТЕР. Брехня.

ХУГО. Ну, гаразд. Ти правий. Ніхто нікого не ковтав. Але був трюк. Оптичний обман. Система дзеркал. Ілюзіон, музика... Великий кроль. Велетень. І ма-аленький, отакий, удав. По суті, черв`як.

ВАЛЬТЕР. Ти мене стомив.

Увіходить Ельза.

ХУГО. Що ти тут робиш? Навіщо?

ЕЛЬЗА. Я хотіла погасити світло, мій фюрере.

ВАЛЬТЕР. Я вже давно на тебе чекаю.

ХУГО. Ти непавий, Вальтере! Я доведу...

ВАЛЬТЕР. Ти мені заважаєш.

ХУГО. Якщо ти мене вислухаєш, то зрозумієш...

ВАЛЬТЕР. Надобраніч, осел! /Виштовхує його/.

ЕЛЬЗА. Як можна?.. З батьком? З таким батьком?!

ВАЛЬТЕР. З яким батьком, дурненька? Звідки ти взяла, що він мій батько?

ЕЛЬЗА. Але ж фюрер...

ВАЛЬТЕР. А хто тобі сказав, що він - фюрер?

ЕЛЬЗА. Я розумію, цього не можна казати...

ВАЛЬТЕР. Все можна казати.

ЕЛЬЗА. Господи!

ВАЛЬТЕР. Ти не в церкві, моя мила. Тут цирк. Гітлер, Єва, діти. Все це блеф, атракціон.

ЕЛЬЗА. Відпустіть мене, герр Вальтер.

ВАЛЬТЕР. Невже ти досі не зрозуміла. Вони зібралися тут, щоб пожартувати з усього світу. А ти - з іншої вистави.

ЕЛЬЗА. Ні, ні, ні!

ВАЛЬТЕР. Фюрер згорів, залишилась жалюгідна пародія. А диригують люди більш вагомі.

ЕЛЬЗА. Герр Карл?

ВАЛЬТЕР. Поки що, на жаль. Ходімо ж! Ти що, скам`яніла?

ЕЛЬЗА. А мій батько? Виходить, він загинув дарма?

ВАЛЬТЕР. Досить про мерців. Ходімо, ми все з`ясуємо.

ЕЛЬЗА. Ні.

ВАЛЬТЕР. От дурна. Я ж тобі подобаюсь.

ЕЛЬЗА. Господь мені цього не пробачить.

ВАЛЬТЕР. Його страшенно хвилюють твої справи.

ЕЛЬЗА. Ви не знаєте... Варто було мені подумати, і господь послав мені отруту.

ВАЛЬТЕР. Це я - господь. І ти маєш мені підкорятися.

ЕЛЬЗА. Ви?! Не може бути!

ВАЛЬТЕР. Може! Все може бути! Ходімо!

ЕЛЬЗА. Мені здається, що я у божевільні.

ВАЛЬТЕР. Мерщій! /Обійняв її/.

ЕЛЬЗА. Тепер мені однаково.

З`являється Хільда. Вальтер тягне Ельзу до своєї кімнати.

ХІЛЬДА /до Хуго, який увійшов/. Ти не спиш?

ХУГО. Сплю. І бачу тебе уві сні. Жахливий сон.

ХІЛЬДА. Це добре, що ти жартуєш. Значить, ти просто стомився...

ХУГО. А ти вирішила, що я вже здох?

ХІЛЬДА. Ця дівка полізла до Вальтера.

ХУГО. Ну, то що?

ХІЛЬДА. Гидко. Я не можу заснути.

ХУГО. Залиш мене. Йди геть!

ХІЛЬДА. Світло ріже очі, а в темряві - страшно. Мені так хотілося побути з тобою. Просто посидіти поруч.

ХУГО. Йди, йди, ти мені набридла. Згинь!

ХІЛЬДА. Надобраніч, бідний Хуго! /Виходить/.

ХУГО. Отже, в чому помилка? Я - тут, він - там. Що він сказав? Щось про провокаторів у ревірі. Але ж це смішно. Ані Вайнер, вні Гітлер всього цього не могли знати... Спокійно простягнути руку. Одержати укол. Укус комахи. Нічого страшного. Нехай все погане відійде геть. Він виходить, я лишаюсь. І все йде, як по маслу. Ні в якому разі не торкатися перук! Бо можна опинитись на тім світі. Так сказав Карл. А він знає. І там на мене чекає - милий лікар. Яка зустріч. Здрастуйте, докторе! Як себе почуваєте? Я чудово. Шлунок у порядку. А це - ваша дружина? Добрий вечір, мадам. У вас чудовий вигляд після пічки. Діточки чарівні. Я їм подарую папужку. Папуга говорить те, чого його навчать і ні слівця зайвого. Ні. Вам здалося. Він не міг сказати: "Хайль Гітлер". І не вам мене навчати! Ви - мерзота, бруд, нижча раса. Вас усіх треба знищити... Солдати фюрера! Велика Німеччина жде від вас подвигів. Слава вам, мої мертві герої! Молодці, чорти! Чому не блищать чоботи? Де твоя каска? А цього хто поставив в стрій? Де твої ноги, обрубок? А тобі відомо, що твоя дочка зняла на мене руку? Убити його знов. Я сказав: убити! Мовчіть! Ви - слиньки! Слухайте всі! Стріляти тільки з мого наказу. Зброя! Зброя! Ні! Не забивайте мене! Марто, Вальтере, не стріляйте! Я - Генріх Шпільгагеню Симпатичний брюнет, улюбленець Гамбурга. Американська чечітка! /Танцює, вклоняється/. Дякую за квіти. Я знав, що мій танець припаде вам до смаку. Спасибі. А ти, дівчинко, не виходь. Ти мені пожобаєшся. Як тебе звати? Хільда? Я вже десь чув це ім`я. Проведеш зі мною ніч? Ні? Пожалкуєш. У цьому портфелі на тридцять тисяч кокаїну. Я студент третього курсу. Філософ. І більше нічого не скажу. Не знаю. Не бачив. Не вбивав. На тім світі не був. Сидів у концтаборі. Де номер? Нема номера. Стерся. Звуть Хуго Вайнер. Дружина, ддіти, пристойна рента. Волосся - власне. Яка перука? Ви помилились. Звичайно, перука. Це я помилився. Гаразд, я признаюся. Я вбив. Але тільки одного. Так, невинну людину. Такого саме шахрая, як і я. Але одного! А сорок мільонів я просто фізично не зміг би винищити. Ви жартуєте, пане прокурор. Кролик подавився б удавом. Дякую! Я щасливий. Тільки двадцять років ув`язнення. Ви мене врятували. Тиха камера, товсті стіни, залізні грати. І жодного тобі шприца, жодної демонстрації, жодного удава. Цей нахаба не знає. Афіша була. Великими літерами: Генріх шпільгаген. Звичайно, псевдонім. Сценічне прізвище. А справді, я - Гейнц... Е-е-е... Забув, як же справді... Випало з пам`яті. Пожалійте мене, лікаре_ Взяти себе в руки. Гейнц_ Гейнц_ Погані справи. Забув! /Телефонний дзвоник/. Що? Де? /Бере трубку/. Слухаю. Так. А ви хто? Це неможливо. Правда? Виходить я збожеволів. Дайте трубку черговому офіцерові. Так, лейтенанте. Ви підтверджуєте, що це він? Звичайно ж! Це я вам наказую. Я. До цього часу мого наказу було достатньо. Все. /Вішає трубку/. Лихо, лихо! Як бути? Ага! Зрозумів. /Підбігає до дверей у кімнату Карла. Шепоче/. Карле, Карле, прокинься! Велика неприємність! Він живий. Я не знаю, що робити. Зараз він буде тут! /Відходить від дверей, зітхає з полегшенням/. Ху!.. Слава богу! Чому слава богу? Ні, ні, дурниці. /Підбігає до дверей Марти, грюкає і кричить/. Марто! Прокинься! Твоя молитва дійшла до неба. Звершилося диво! Мерщій, Марто! Я чув його голос. На власні вуха!

КАРЛ /з`являючись/. Що за грюкіт, старий?

ХУГО /до Карла/. Я заплутавсь. Що я йому скажу?

МАРТА /виходить з своєї кімнати, до Карла/. Він з глузду з`їхав, чи що?

ЧЕЗАРЕ /увіходить/. Добрий вечір, сеньори! Добрий вечір, люба.

МАРТА. Ні! Неправда!

ХУГО. Так. Я ж тобі казав.

ЧЕЗАРЕ. Карло, який я радий вас бачити! /До Вальтера, котрий увійшов/. Вальтере!..

КАРЛ /до Вальтера/. Звідки він узявся?

ЧЕЗАРЕ /до Вальтера/. Я тебе розбудив?

ВАЛЬТЕР. Ти не міг повернутися, розумієш?

ЧЕЗАРЕ. Хай воно згорить, те вино. Воно ударило мені в голову.

МАРТА /обмацує його/. Чезаре, Чезаре...

ЧЕЗАРЕ. Не плач. /До Хуго/. Як ви гадаєте, герр Хуго, мені поміняють квитка, чи просто повернуть гроші?

КАРЛ /до Вальтера/. Як це трапилось?

ЧЕЗАРЕ. Він не винуватий, клянуся Мадоною. Я помахав йому цим беретом. А потім я побачив пілота. Здогадайтеся, ким він виявився? Першим чоловіком моєї двоюрідної сестри.

ХІЛЬДА /увіходячи/. Яка радість! А що я казала?

ЧЕЗАРЕ. Мамо! /Палко обіймає її/. Ви знаєте, що сказав той хлопець, коли я розповів йому свою історію? "Твій батько вкрав твою матінку за два дні до її повноліття. Він не міг дотерпіти й двох днів. А ти, - це він мені сказав, - ти залишив наречену на цілий місяць. Ти не миланець, а ганчірка".

ВАЛЬТЕР. Але ж трап відвезли, я сам бачив.

ЧЕЗАРЕ. Він виштовхнув мене перед самою злітною полосою. Мій багаж, мабуть, вже в Італії.

ХУГО. Одне запитання.

ЧЕЗАРЕ. Хоч тисячу, сеньоре Хуго.

ХУГО. Скільки пасажирів було у літаку?

ЧЕЗАРЕ. Мабуть, сімдесят чи вісімдесят... Але яке це має значення?

ХУГО. Спасибі. Ніякого. /Виходить/.

ХІЛЬДА. Я приготую вам постіль, Чезаре!

ЧЕЗАРЕ. Ні, ні, сеньоро! Мені й так ще дістанеться за запізнення. Марто, збирай речі, на нас чекає машина.

КАРЛ. Не треба метушитись. Ти вже й так наробив чимало клопоту. /До Марти, яка рушила до своєї кімнати/. Залишись тут.

ЧЕЗАРЕ. Мама згодна, тато, як мені здалося, також не заперечує... В решті решт, ми можемо обійтися й без вашого благословення...

КАРЛ. Ні вже, дозвольте і мені вас благословити. Принеси розп`яття, Вальтере. /Вальтер виходить/. Ти казав, що збираєшься всіх убогих перетворити на мільонерів. Можеш почати з неї. В неї нема ні грошей, ні речей, ні власної хати.

ЧЕЗАРЕ. Дрібниці! Якщо мене не виженуть з роботи, на матрац нам вистачить.

КАРЛ. Ти даремно хвилюєшся, хлопче. Ця шльондра спатиме з тобою і без матраца.

ЧЕЗАРЕ. Но, но, Карло!.. Якби я не був у гостях...

Повертається Вальтер.

КАРЛ. Я відповідаю за свої слова. Вона підробляля у порті. Мексиканці, португальці, негри - вона нікому не відмовляла...

ЧЕЗАРЕ. Наклеп! /До Марти/. Він бреше! Чому ти мовчиш? А-а-а! /Хапається за голову, біжить до виходу. Раптом зупиняється/. Але, якщо розібратися, я також не янгол. У мене була одна дівчина. Виходить, ми квиті. /До Карла/. А ти - сволота! Твоїм язиком - вулиці мести! /До Марти/. Чом ти стоїш? Ходімо! Ми ще з тобою поговоримо!

Тягне Марту до виходу.

ВАЛЬТЕР /перепиняє шлях/. Назад! /Направляє на Чезаре пістолета/.

ЧЕЗАРЕ. Ти що!

МАРТА. Чезаре, біжи! Рятуйся!

ЧЕЗАРЕ. Ах, он ти як! /Кидається на Вальтера, хапає його руку. Боротьба за пістолет. Звучить постріл. Хільда, яка підвелася з крісла, знов опускається в нього. Чезаре звалив Вальтера на підлогу. Пістолет вже у нього/.

ЧЕЗАРЕ /до Карла, що кинувся на нього/. Ні з місця!

КАРЛ. Я завмер, мій хлопчику!

ЧЕЗАРЕ /тримаючи зброю, відступає разом із Мартою/. Я не дарма повернувся. Я почував, що тобі не можна тут лишатися. Ще за обідом почував... Ви - темна зграя. Слизькі медузи. Один гірший за другого. /До Хільди/. Синьора, в машині знайдеться місце і для вас. Вирішуйте. /Хільда мовчить/. Ні? Аріведерчі! /Вибігає разом з Мартою/.

КАРЛ /до Вальтера/. Дзвони на пости! /Вибігає за ними. Вальтер повільно йде до телефону/.

ХУГО /увіходить, до Хільди/. Чого ти розсілася?

ВАЛЬТЕР /порається біля телефону/. Ало!.. Ало!..

ХУГО /до Хільди/. Я сказав: іди спати. Ти що, оглухла? /Зрозумів, що вона мертва/. Так_ Так_ Стара бідолахо! Лізеш, куди не треба_

ВАЛЬТЕР. Ало!.. Ало... Хто відключив апарат?

ХУГО. Я. І попередив пости. Що, не чекав? Тепер вони втечуть, хоч лусни від злості!

ВАЛЬТЕР. Гадаєш, ти мене прикро вразив? Яки й же ти дурень. Я радий з цього. І буду ще більше радий, якщо й ти заберешся зі шляху. Ти взяв на себе роль Гітлера, так зіграй її до кінця. /Протягає йому пакетика/. От, візьми. Тут вистачить. Тільки не скупуйся, щоб не вийшло, як за обідом.

ХУГО. Спасибі, синку. /Бере отруту/.

ВАЛЬТЕР. Щасливої дороги, кролику! І не спробуй повертатися.

ХУГО. Де чашка? Хільдо, де моя чашка? /Знаходить чашку, наливає води з сифону, кидає туди отруту. Повертається Карл, з кімнати Вальтера виходить Ельза/.

КАРЛ /до Вальтера/. Знаєш, що наробив цей йолоп? Проколов скати і всіх машин. /До Хуго/. Навіщо ти це зробив? /Хуго мовчить/. Ти ж розумієш, що вони однаково не втечуть.

ХУГО. Все скінчено, Карле. І моє життя, і твоя кар`єра.

Випиває отруту.

ВАЛЬТЕР. Гітлер капут!

КАРЛ. Що ти несеш, шмаркач?

Вальтер дає йому ляпаса.

ВАЛЬТЕР. Ти мені набрид. Відпочинь.

КАРЛ. Що? /Кидається на Вальтера/.

ВАЛЬТЕР. Не метушись! Твою гру програно.

КАРЛ. Я викличу охорону.

ВАЛЬТЕР. Тобі вже ніхто не допоможе. Крім мене. Звичайно, якщо ти будеш слухняним.

Хуго бере стільця і тягне його повз усю уімнату/.

КАРЛ /до Ельзи/. А-ну, геть звідси!

ЕЛЬЗА. Тихше, тихше!

ВАЛЬТЕР. Тепер тобі доведеться розмовляти інакше, милий дядечку! З минулим скінчено. Ми займемось надійнішими справами. Тягти покійника з домовини?.. Дурниці! Його місце там! Тоді можна все звалити на нього. Щоб ніщо не нагадувало про минуле, щоб нам ніхто не міг дорікати. /Останнім зусиллям Хуго дотяг стільця до крісла і сів поряд з Хільдою/. Тримайся за мене, штурмбанфюрере! Ми матимемо велику роботу. Ми добре струсонемо нашу стареньку Землю. Ми повипалюємо всю заразу з її тіла, навіть, якщо для цього доведеться кинути її у нове вогнище!.. Але все це - завтра. А зараз - спати.

ЕЛЬЗА. А що буде зі мною?

ВАЛЬТЕР. Поки що йди в ліжко.

ЕЛЬЗА. Як у вас все просто виходить...

ВАЛЬТЕР. Ти про що?

ЕЛЬА. Про все. "Кинемо у вогнище". А якщо я не хочу у вогнище? У мене ви про це спитали?

ВАЛЬТЕР. Мовчати, дурна!

ЕЛЬЗА. Я можу промовчати. Але всім рота не закриєте. Зрозуміли?.. Не закриєте!

Завіса.

ХОР.

Р. ВІКЕРС, О. КАНЕВСЬКИЙ УДАВИ I КРОЛИКИ /КОРИЧНЕВИЙ ФЕНIКС/ /П'єса на двi дiї/