ЗДОРОВЕНЬКИ БУЛИ



Роберт ВІККЕРС, Олександр КАНЕВСЬКИЙ

Юрієві Тимошенку та Юхиму Березіну виповнилося сто двадцять років. Солідний ювілей народні артисти УРСР зустріли бадьоро.

— Поділимо порівну — на двох буде по шістдесят!

Для оптимізму є всі підстави. Тисячі глядачів, які заповнюють концертні зали під час їх виступів, із задоволенням відзначають:

— Є ще порох у порохівницях! Мільйони кіноглядачів підтверджують:

— Не перевелася ще козацька сила!

І всі разом звертають до майстрів сміху їхнє традиційне побажання:

— Здоровенькі були!

Екран у житті сатириків посідає яскраве, кольорове, широкоформатне місце. Адже навіть народитися вони примудрилися в рік народження радянського кіномистецтва. Кіно було Великим Німим, а вони — язикатими малюками. Один — у полтавському “Колізеї”, інший — в одеському “Міражі” вголос читали титри безсловесних кінокомедій і нетерпляче чекали, коли порветься плівка. В таких випадках кіномеханік міг подарувати хлопцям кадрики із зображеннями їхніх кумирів: “Чарлика”, “Пата і Паташона” або “Ігорілінського”.

...Перед війною режисерові Київської кіностудії художніх фільмів Михайлові Садковичу знадобилися молоді актори на епізодичні ролі в картині “Вируй, містечко!” З театрального інституту привели двох хлопчаків — довгого і короткого.

— Згодяться!..

* * *

На початку 1945 переможного року в московській квартирі Олександра Довженка з'явився високий на зріст юнак у чоботях та фронтовій шинелі. Юрій Тимошенко приніс учителеві сценарій написаної ним комедії.

— Розкажіть про своє дитинство,— попросив Олександр Петрович.

— Розповідати, власне, нема про що. Ви зросли на зачарованій Десні, а я народився на річечці, якої і на картах немає.

— А як вона зветься?

— Тарапунькою. Довженко розсміявся.

— Чому б вам не назвати свого героя цим ім'ям?

...З цього, власне, все й почалося.

* * *

Якось кінорежисер Віра Строєва попросила композитора Дунасвського:

— Тарапуньці й Штепселеві потрібна пісня. Фільм “Веселі зорі” починасться з того, що вони їдуть до Москви.

— Дорогі мої — почав благати композитор. — Я вже написав сто подорожніх пісень. Запевняю вас, у мене нічого не вийде.

А наступного дня він приніс сто першу:

И любуясь речными затонами И вершинами в вечном снегу. Все гляжу я. гляжу я в окошко вагонное,

Наглядеться никак не могу…

* * *

...У фільмі “Тарапунька і Штепсель під хмарами” веселі друзі видерлись на телевежу і звідти споглядали рідний Київ.

— Подивись-но, яка чудесна будова!

— Це готель “Палас”.

— Невже для нового готелю не знайшлося іншої назви, нашої, не заморської?

У міськраді врахували зауваження сатириків. Готель відтоді називається “Україна”.

* * *

І закрокували екранами країни нерозлучні друзі-кияни. В комедії “Штепсель женить Тарапуньку” вони розв'язували питання особистого життя, а у фільмі “Їхали ми, їхали” захищали честь всієї української естради. У святкових телестрічках дарували душевне слово і добрі жарти чесним трудівникам, а в сатиричних “Фитилях” “давали прикурити” бюрократам І підлабузникам, демагогам і окозамилювачам.

* * *

...Нам поталанило бути супутниками артистів упродовж останніх двадцяти років. Ми бачили, скільки праці і вигадки вклали вони у створення “сатиральної машини”, яка їхала київськими вулицями, і Машини Часу, що переносила героїв з епохи в епоху в картинах “Смеханічні пригоди Тарапуньки і Штепселя” та “Від і до”...

Тепер очікує на екранізацію естрадна комедія “Хвилюйтеся, будь ласка!”. Гадаємо, що постійний творчий неспокій і с запорукою довголіття, здоров'я і щастя, чого від душі бажають улюбленим артистам усі шанувальники їх доброго таланту.

* * *

Приєднуючись до цих теплих побажань. редакція пропонде своїм читачам новорічну інтермедію цих же авторів.

КИЇВСЬКИЙ ТОРТ



Під вивіскою “Аеропорт” — великий яскравий транспарант: “З Новим роком!” У кутку аеропортівського залу височить велика піраміда тортів. Коробки різні за розміром і кольором. Нікого не видно. Тільки чутно голос ТАРАПУНЬКИ: “...сорок сім, сорок вісім, сорок дев'ять...”

ТАРАПУНЬКА (його голова з'являється замість торта, знятого з верхівки піраміди) — ...п'ятдесят!.. Штепселю, де ти?

Збоку піраміди виймається торт, і в дірку, Шо утворилася, просувається голова Штепселя.

ШТЕПСЕЛЬ. Здесь. Сколько у тебя?

ТАРАПУНЬКА. П'ятдесят.

ШТЕПСЕЛЬ. А у меня — только сорок девять. Придется пересчнтывать. Задал ты нам работу! Неужелн нельзя было придумать другие подарки?

ТАРАПУНЬКА. На Новий рік треба дарувати те, чим славиться наш Київ.

ШТЕПСЕЛЬ. Мало ли чем. он славнтся! И Софийским собором, и Золотыми воротами, и могучим Днепром...

ТАРАПУНЬКА. А ти був на Внуковському аеродромі або на Київському вокзалі в Москві, коли приїздять кияни?.. Чи ти бачив, щоб вони виносили з вагонів Софійські собори. Золоті ворота або сулії з дніпровською водою?.. Ні, всі несуть найкращнй подарунок — київські торти!

ШТЕПСЕЛЬ. Действнтельно, киевский торт за последнее время стал обязательным спутннком жизни киевлян. Рождается человек — преподносят торт, пошел в школу — торт, женятся — торт...

ТАРАПУНЬКА. Розводяться - торт...

ШТЕПСЕЛЬ. Зачем?

ТАРАПУНЬКА. З'їдять – помиряться!

ШТЕПСЕЛЬ. У нас недавно даже провели конкурс среди молодежи, кто больше сьест тортов.

ТАРАПУНЬКА. Переміг один студент-філософ. Він з'їв сім тортів і одержав перший приз!

ШТЕПСЕЛЬ: Какой?

ТАРАПУНЬКА: Київський торт!

ШТЕПСЕЛЬ: А как поступают администраторы наших театров? Когда у них не хватает зрителей, они завозят в театральный буфет киевские торты – и полный сбор обеспечен.

ТАРАПУНЬКА. Точно. Після спектаклю — за квартал від театру — вже просять: “У вас немає зайвого тортика”?

ШТЕПСЕЛЬ. Напрасно в театральних афишах об зтом не сообщают.

ТАРАПУНЬКА. Вірно. Треба писатн: “Сьогодні ввечері “Собака на сіні” з київським тортом”.

ШТЕПСЕЛЬ. Или: “Спящая красавнца” с киевским тортом”.

ТАРАПУНЬКА. Або: “Ідіот” з тортом”.

ШТЕПСЕЛЬ. У нас едят торти в театрах, в ресторанах, дома...

ТАРАПУНЬКА. І навіть на вулицях. Йдеш по Хрещатику, а тебе ловлять біля гастроному: “Сообразим на троих?” Потім скинулися по карбованцю, зайшли в під'їзд, а там стоїть дідусь з ножем — він розлива. чи то, розріза торт на три рівних частини.

ШТЕПСЕЛЬ. Теперь давай решнм, кому нз победнтелей недавнего Московского кинофестиваля мы подарим наши торты?

ТАРАПУНЬКА. Найкращий торт — режисеру Григорію Александрову, одному з авторів фільму “Хай живе Мексіка!”

ШТЕПСЕЛЬ. И режиссеру Савве Кулншу за фильм “Взлет”.

ТАРАПУНЬКА. Вірно. Хай буде Куліш з тортом!

ШТЕПСЕЛЬ. А победнтелям конкурса детских фильмов?

ТАРАПУНЬКА. Їм подаруємо маленькі торти, вірніше, тортята.

ШТЕПСЕЛЬ. А победителям конкурса короткометражных фнльмов?

ТАРАПУНЬКА. Якого вони розміру?

ШТЕПСЕЛЬ. Одна или две части.

ТАРАПУНЬКА. От ми один повнометражний торт розріжемо і будемо їх частувати частинами... А багатосерійних фільмів на фестивалі не показували?

ШТЕПСЕЛЬ. Нет.

ТАРАПУНЬКА. Шкода! (Дістає три зв'язаних коробки). А я приготував для них багатосерійний торт.

ШТЕПСЕЛЬ. На до подумать, где мы их будем вручать?

ТАРАПУНЬКА. Значить, так: прилітаємо в аероторт, звідти в Палац торту, потім — у консерватортію... Чого ти на мене витортився?

ШТЕПСЕЛЬ. Ты от этих тортов совсем рехнулся, Тортопунька, тьфу, черт, ерунда какая-то! Пойдем на посадку, бери торти!

Вони йдуть до літака. В руках у кожного по великій зв'язці тортів. Ноги, немов у хокейних воротарів, узуті в торти, на головах замість шапок — також торти. Йдуть і наспівують: “Частица торта в нас...”

Новини кіноекрану № 12 1979
Make your own free website on Tripod.com